Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям
    » » » » Джанні Родарі. Веселі, дотепні й мудрі Казки по телефону


    Джанні Родарі. Веселі, дотепні й мудрі Казки по телефону

    Джанні Родарі. Веселі, дотепні й мудрі Казки по телефону


    Тема уроку: Джанні Родарі. Веселі, дотепні й мудрі „Казки по телефону”.


    Мета: дати короткі відомості про відомого італійського дитячого письменника Дж. Родарі; розкрити ідейний зміст та художню своєрідність „Казок по телефону”; розвивати навички уважного читання та вміння відповідати на проблемні запитання.
    Обладнання: портрет Дж. Родарі; тексти казок; ілюстрації з книг; картки для роботи у групах; презентація «К юбилею Дж. Родари» – http://www.proshkolu.ru/user/ankina43/file/674456/
    Тип уроку: урок позакласного читання.
    Прийоми і форми роботи: повідомлення учня; бесіда по тексту творів; робота в парах; робота в групах; самостійна робота; метод „Мікрофон; виразне читання з елементами інсценування; створення ілюстрації до твору; дискусія.

    ХІД УРОКУ


    І. Вступне слово вчителя.


    Яких письменників-казкарів ви знаєте? Згадайте назви відомих вам казок цих авторів. До яких національних літератур належить їх творчість?
    Сьогодні ми познайомимося з казками популярного італійського дитячого письменника Джанні Родарі.
    Це він привів у наші домівки хороброго і доброго Цибуліно (Чіполліно). Чи чули ви про такого героя? Джанні Родарі дав нам можливість почути голос Джельсоміно, що руйнує стіни в’язниць. Це в його казковій повісті віддане іграшкове щеня Кнопка перетворюється на живу собаку, а хлопчик Марко, мандруючи в космосі на дерев’яній конячці, потрапляє на планету новорічних ялинок, де немає ні страху, ні образ.
    Твори Дж. Родарі для дітей цікаві, змістовні і повчальні. «Пригоди Чіполліно», «Джельсоміно в Країні брехунів», «Подорож Блакитної стріли», «Планета новорічних ялинок» – ці книги полюбили діти всього світу. За мотивами казок Дж. Родарі знято чудовий мультфільм «Приключения Чиполлино» та художній фільм «Волшебный голос Джельсомино».
    А ще Джанні Родарі хотів, щоб усі ми не лише любили читати чи слухати казки, а й самі навчилися їх складати. Заради цього він навіть випустив спеціальну книжку, що має назву «Граматика фантазії». Отже, коли ви й самі захочете стати казкарями, неодмінно знайдіть цю книжку і прочитайте. Виявляється, фантазії теж можна навчитися, щоб хоч трохи наблизитися до такого чемпіона людської фантазії, яким був цей італійський талановитий письменник.

    II. Мотивація навчальної діяльності.


    Вчитель. Книга Джанні Родарі, про яку піде мова на сьогоднішньому уроці, має назву „Казки по телефону”. Сподіваюся, ви всі прочитали вдома кілька творів, що до неї увійшли: „Хто вигадає більше чисел?”, „Бріф, бруф, браф”, „Чародійна палиця”, „Хвалькувата миша”, „Як мавпи подорожували, „Плутана казка” та „Сонце й хмара”.
    Ви, мабуть, помітили, що „Казки по телефону” не зовсім схожі на звичні нам казкові твори. Але, мабуть, саме в цьому полягає їх особлива привабли-вість. І сьогодні нам належить розкрити секрет популярності цієї трохи дивної книжечки для дітей.

    III. Вивчення нового матеріалу.


    Вчитель. На дошці ви бачите портрет і роки життя Джанні Родарі (1920-1980). Він виріс у бідній сім’ї, а тому не був розпещений у дитинстві ні розкі-шшю, ні ситістю. Маленький Джанні складав вірші, вчився грати на скрипці і з задоволенням малював, мріючи стати знаменитим художником.
    Коли хлопчикові було всього дев’ять років, від запалення легень помер його батько. Джанні дуже болісно переживав цю втрату, адже батько був для нього взірцем справедливості і працьовитості, людиною з доброю, світлою душею. Саме в такі складні часи поряд з хлопчиком оселилася чарівниця і фея – Фантазія. Не залишила вона його і в дорослому віці: Джанні Родарі став талановитим письменником.
    Але його шлях до письменства не був абсолютно прямим. Сам митець стверджував, що став письменником майже випадково. Як і всі діти, він багато про що мріяв: малювати, грати на скрипці, робити ляльок... Потім вирішив отримати фах вчителя і з 17-літнього віку почав викладати в початкових класах сільських шкіл.
    Учень (в образі Дж. Родарі):
    «Не думаю, що я був дуже гарним вчителем: я був занадто молодий, і мої думки витали дуже далеко від шкільних парт. Але я був веселим вчителем. Я розповідав дітлахам різні смішні історії – історії без всякого сенсу, і чим абсурднішими вони були, тим більше діти сміялися. Це вже дещо значило. У школах, які я знаю, на мій погляд, мало сміються. Багато чого, що можна було б вивчити сміючись, вчать зі сльозами – гіркими й марними... Найбільша помилка щодо навчального процесу полягає в думці, що цей процес повинен проходити похмуро».
    Вчитель. Чи згідні ви з такими словами Дж. Родарі? (Учні висловлюють свої думки).
    Так поступово робота вчителя підштовхнула Дж. Родарі до складання веселих історій для дітей. За словами автора, сам того не підозрюючи, він у школі готувався до своєї письменницької діяльності.
    Беручись за створення «Казок по телефону» Дж. Родарі, перш за все, прагнув, щоб його книга була веселою, як іграшка. Адже він був переконаний, що іграшки довго живуть і ніколи не набридають. Письменник хотів, щоб його оповідання були корисними і дітям, і дорослим, щоб їх можна було читати всією сім’єю, всім класом, разом з учителем. Одне із призначень «Казок по телефону» – допомогти батькам зблизитися зі своїми дітьми: зрозуміти дитячу фантазію, оригінальність світосприйняття, зануритися у дитячі мрії і сподівання.
    А ще Дж. Родарі створював свою книгу для того, щоб у кожного читача була можливість не тільки посперечатися на важливі житейські теми, але і просто щиро посміятися.
    Отож, почнімо...
    Жив-був якось у місті Варезе синьйор Б’янкі. І був службовцем однієї торгової фірми, яка продавала ліки. Робота в нього була дуже неспокійна. Щотижня шість днів із семи він їздив по всій Італії: на захід і на схід, на південь і на північ... Лише неділю він проводив вдома, разом з донькою. А в понеділок, ледь піднімалося сонце, знову вирушав у дорогу. Донька проводжала його і завжди нагадувала:
    – Чуєш, тату, сьогодні ввечері я знову чекаю нову казку!
    Треба вам сказати, що дівчинка ця не могла заснути, поки їй не розкажуть казку. Мама вже по три рази переповіла їй все, що знала: і билини, і небилиці, і просто казки. А їй все мало! Довелося і батькові взятися за це ремесло. Де б не перебував він, в якому б містечку Італії не опинився, він щовечора рівно о дев’ятій годині дзвонив додому і розповідав по телефону нову казку, яку сам щойно вигадав.
    Казки синьйора Б’янкі зібрав в одну книгу Дж. Родарі.
    Якщо ви їх вдома прочитали, то помітили, що майже всі вони коротенькі. Адже синьйору Б’янкі доводилося платити за телефонну розмову зі своєї кишені, і, самі розумієте, він не міг розмовляти занадто довго. Тільки іноді, коли справи у нього йшли добре, він дозволяв собі поговорити довше. Звичайно, якщо казка цього заслуговувала.
    Скажу вам по секрету: коли синьйор Б’янкі викликав місто Варезе, навіть телефоністки призупиняли роботу і з задоволенням слухали його казки. Ще б пак: хіба ж вони можуть комусь не подобатись?

    Робота над змістом казок за запитаннями вчителя.
    • Чи веселою вам видалася казка „Хто вигадає більше чисел?” Чи вигадували ви свої назви для чисел? А, може, ви чули, як це робив хтось інший? Давайте колективно спробуємо придумати власні рими до одного із стовпчиків таблички множення (метод „Мікрофон”).
    • Чи доводилося вам колись грати у гру, описану в казці „Бріф, бруф, браф”? Якщо так, то чи було це весело? Вигадайте удвох із товаришем свою таємну мову і обміняйтеся репліками (Робота у парах). Як ви гадаєте, чому старий сеньйор розумів мову дітей, а сеньйора – ні? (Бо старий сеньйор у душі залишався дитиною, а сеньйора давно втратила віру в дива).
    • Хто дав Клавдіо чародійну палицю? У що вона перетворювалася в руках хлопчика? Що ж насправді відбувалося з Клавдіо: він отримав казкову палицю чи просто хлопчик був фантазером? Чи нагадала вам казка „Чародійна палиця” ваші дитячі ігри?
    • Чому від усього, що з’їла бібліотечна миша (кішка, собака, носоріг, верблюд і т.д.), тхнуло папером і фарбою? У чому миша дорікала своїх племінників? Чому в лапи до кота потрапила саме бібліотечна миша, а не її племінники? Яку житейську премудрість відкрив для неї справжній кіт? Чи зустрічалися у вашому житті люди, подібні до хвалькуватої миші?
    • Що вирішили зробити мавпи? Чи багато їм вдалося побачити у подорожі? Чому врешті-решт подорож видалася мавпам нудною? Доведіть, що казка «Як мавпи подорожували» має узагальнюючий характер. Кого висміює автор?
    • Як ви гадаєте, чи дійсно дідусь не знав казки про Червону Шапочку чи він просто хотів розсмішити онука? Прочитайте в особах «Плутану казку» (Виразне читання в особах). Чи було вам весело? Адже саме цієї мети намагався досягнути автор твору.
    • Що робило сонце у казці «Сонце й хмара»? У чому йому дорікала хмара? Чи можна сонце дійсно назвати марнотратним? Чия життєва позиція (сонця чи хмари) вам здається більш правильною? Чому? Які люди в реальному житті схожі на сонце, а які на хмару? На чиєму боці симпатії автора казки? А ваші особисті? Дискусія: Чи вірною є така життєва мудрість: «Чим більше віддаєш, тим більше в тебе залишається»? Самостійна робота: Напишіть міні-роздум „Секрет щастя”. Намалюйте в кінці роздуму щедре й веселе сонце і незадоволену життям буркотливу хмару. Зробіть їх словесне порівняння.
      Вчитель. Аналізуючи художній твір, ми обов’язково маємо сказати про своєрідність індивідуального стилю автора. Чи легко вам було читати «Казки по телефону» Дж. Родарі? Як ви гадаєте, чи вдалося письменнику передати особливості дитячого мислення і світосприйняття? Яким в тексті «Казок по телефону» постає перед нами їх автор-оповідач? Опишіть риси його характеру, поведінку, ставлення до дітей.


    IV. Закріплення матеріалу.


    Робота у групах. На картках записані завдання. Представник групи витягує картку. Члени групи радяться. Потім один з кожної групи усно захищає колективну думку групи, спираючись на текст 1-2 казок Дж. Родарі.
    Доведіть, що:
    1. Казки Дж. Родарі сповнені фантазії.
    2. Казки Дж. Родарі веселі.
    3. Казки Дж. Родарі повчальні.
    4. Казки Дж. Родарі мають узагальнюючий зміст.
    5. Казки Дж. Родарі схожі на іграшки.
    6. Казки Дж. Родарі легко читати.

    V. Домашнє завдання.


    Прочитайте вдома інші казки зі збірки „Казки по телефону” і поміркуйте над їх змістом. Перегляньте мультфільм «Приключения Чиполлино» (СРСР, 1961) та художній фільм «Волшебный голос Джельсомино» (СРСР, 1977), зняті за мотивами казок Дж. Родарі.



    У час дозвілля прочитайте ці казки.
    За адресою http://www.podst.ru/posts/5843/ можна послухати радіоспектакль за книгою Дж. Родарі «Казки по телефону» (російською мовою).
    На сайті http://www.bookentavr.com/rodari/rodari-skazki-po-telefony.html розміщена аудіокнига «Казки по телефону» (російською мовою).

    КАЗКИ ПО ТЕЛЕФОНУ


    (Уривки)


    Хто вигадає більше чисел?


    Нумо вигадувати числа.
    – Нумо. Починаю я: майже один, майже два, майже три, майже чотири, майже п’ять, майже шість.
    – То дурничка. Ось послухай, що я вигадав: один зверхмільйон більярдонів, один восьмільйон тисячонів, один чудольярд і один чудольйон.
    – А я вигадав таку таблицю множення:
    три по одному – йди додому
    три по два – он сова
    три по три – носа втри
    три по чотири – дзвоник до квартири
    три по п’ять – землі п’ядь
    три по шість – непроханий гість
    три по сім – цукерки всім
    три по вісім – джмелі в стрісі
    три по дев’ять – качка й лебідь
    три по десять – діток пестять
    – Скільки коштують ці макарони?
    – Два щиглі в лоб.
    – Скільки звідси до Мілана?
    – Тисячу нових кілометрів, один старий кілометр і сім шоколадок.
    – Скільки важить одна сльозина?
    – Як чия. Як вередунова, то легша за вітер, а як голодної дитини, то важча за цілу Землю.
    – Чи довга ця казка?
    – Аж занадто.

    Бріф, бруф, браф


    Два хлопчики гралися у дворі, вигадуючи свою таємну мову, що її ніхто інший не зрозумів би.
    – Бріф, браф, – мовив перший.
    – Браф, броф, – відповів другий. І обидва зареготалися.
    На балконі другого поверху сидів добродушний старий синьйор і читав газету, а з вікна, що навпроти, виглядала не зла і не добра стара синьйора.
    – От дурна дітвора, – сказала синьйора. Старий синьйор їй відповів:
    – Яз вами не згоден.
    – Невже ви зрозуміли, що вони говорять?
    – Авжеж, зрозумів. Перший сказав: «Який сьогодні гарний день!», а другий відповів: «Завтра буде ще кращий».
    Синьйора наморщила носа, але змовчала. Хлопчики знову заговорили своєю мовою:
    – Мараскі, барабаскі, піпірімоскі, – сказав перший.
    – Бруф, – відповів другий. І обидва зареготалися.
    – Невже ви й це зрозуміли? – сердито вигукнула стара синьйора.
    – Авжеж, зрозумів, – відповів, усміхаючись, старий синьйор. – Перший сказав: «Як добре жити на світі!», а другий відповів: «Який гарний світ!»
    – Невже таки світ гарний? – допитувалася Синьйора.
    – Бріф, бруф, браф, – відповів старий синьйор.

    Чародійна палиця


    Одного дня маленький Клавдіо грався під брамою. Вулицею тюпав згорблений дідусь у золотистих окулярах. Дійшов він до брами і впустив палицю. Клавдіо швиденько підняв її і подав дідусеві. Той усміхнувся та й каже:
    – Дякую, але мені цієї палиці не треба. Обійдусь і без неї. Хочеш, візьми собі.
    І, не чекаючи відповіді, дідусь подався далі своєю дорогою, трохи випроставши спину. А Клавдіо стоїть із палицею і не знає, що з нею робити. Палиця як палиця, – звичайнісінька дерев’яна, закарлючена, із залізним наконечником. Клавдіо разів два штрикнув нею в землю, потім знічев’я сів на неї верхи, аж зирк – палиця обернулася на коня, на чудового коника з білою зіркою на лобі. Іржучи й викрешуючи копитами іскри, коник почав гасати подвір’ям.
    Клавдіо і зрадів, і злякався трохи! А коли зрештою скочив з коня, то палиця знову стала палицею: замість копит був простий іржавий наконечник, а замість гриви – закарлючена ручка.
    – Ще раз спробую, – вирішив Клавдіо, трохи відсапавшись.
    Сів він верхи на палицю, а вона цього разу обернулася не на коня, а на поважного двогорбого верблюда, подвір’я ж стало безмежною пустелею. Але Клавдіо не злякався і почав вдивлятися в далечінь, шукаючи очима оазису.
    «Це, напевне, чародійна палиця», – сказав до себе Клавдіо, втретє сідаючи верхи. Тепер це вже був червоний спортивний автомобіль з білим номером на капоті. Подвір’я перетворилося на доріжку для перегонів, і Клавдіо щоразу досягав фінішу перший.
    Згодом палиця перетворювалася на моторний човен, а подвір’я в спокійне зеленаве озеро, а тоді стала зоряним кораблем, який розтинав космічний простір, минаючи небесні світила.
    І тільки-но Клавдіо зупинявся, палиця ставала звичайнісінькою палицею, з блискучою ручкою і старим наконечником.
    Хлопчик грався цілісінький день. А надвечір випадково визирнув на вулицю й побачив дідуся в окулярах із золотою оправою. Хоч як пильно Клавдіо придивлявся до нього, та нічого незвичайного не помітив: звичайнісінький собі дідусь вертається стомлений із прогулянки.
    – Подобається тобі палиця? – усміхаючись, запитав дідусь.
    Клавдіо гадав, що дідусь хоче забрати свою палицю, й, зашарівшись, простяг її старому. Та дідусь сказав:
    – Візьми її собі, я обійдуся без неї! Ти можеш на ній літати, а я нею тільки підпираюся. Мені досить прихилитися до стіни, коли потрібна підпора.
    І дідусь пішов, усміхаючись, бо нема людини щасливішої за дідуся, який може що-небудь подарувати дітям.

    Хвалькувата миша


    Стара бібліотечна миша вряди-годи ходила в гості до своїх двоюрідних сестер, що жили на високому горищі і мало тямили в земних справах.
    – Які ж бо ви невігласи, – казала миша своїм сумирним родичам. – Мабуть, і читати не вмієте.
    – Куди нам до тебе рівнятися, – зітхали сестри.
    – От чи їли ви коли-небудь кота?
    – Де вже нам! У нас не миші котів, а коти мишей їдять.
    – Ой, які ж ви недотепи! Я вже не одного кота з’їла і скажу вам правду, що жоден не встиг навіть зойкнути.
    – А чим від них тхнуло?
    – Здається, папером і фарбою. Та з’їсти кота – то пусте. А от доводилось вам собаку їсти?
    – Крий Боже!
    – Я саме вчора з’їла одного пса, завбільшки такого як вовк, та ще й з іклами... Схрумала його заіграшки, навіть не ойкнув.
    – А чим він пахнув?
    – Папером. А носорога ви коли-небудь їли?
    – Де там! Ми того носорога навіть не бачили. Який він? Схожий на парміджанський чи горгондольський сир?
    – Схожий на носорога, звісно. А верблюда, ченця, принцесу, ялинку ви куштували?
    В цю хвилину де не взявся кіт. Він сидів за скринею, прислухаючись до мишачої розмови. Кіт був не мальований, а справжній, вусатий і з пазурами. Мишенята дременули в нірку, бібліотечна ж миша з несподіванки заклякла на місці, ставши на задні лапки. Зловив кіт мишу й питається:
    – То це ти котів їси?
    – Я, Ваша Величносте... Але ж, розумієте... Я в бібліотеці...
    – Розумію, розумію. Ти гризеш котів, намальованих у книжках.
    – Інколи, та й то з навчальною метою.
    – Це діло добре, я теж люблю літературу. А чи не слід тобі навчитися дечого в справжнього кота? Слід би тобі знати, що не всі коти паперові і не всіх носорогів можна загризти.
    На превелике щастя для бідолашної миші, кіт побачив на підлозі павука і на хвильку відвернувся. Бібліотечна миша двома стрибками опинилася між книжок, а кіт мусив павуком задовольнятися.

    Як мавпи подорожували


    Одного дня мавпи в зоологічному саду вирішили побачити світа й подалися в мандри. От ідуть вони, йдуть, зупинилися, а одна мавпа питає:
    – Ну, що ми бачимо?
    – Клітку лева, басейн тюленя і хату жирафи.
    – Який великий світ! Дуже цікаво мандрувати! Рушили вони знову в дорогу і зупинилися аж опівдні.
    – А що ми зараз бачимо?
    – Хату жирафи, басейн тюленя і клітку лева.
    – Який великий світ! Дуже цікаво мандрувати! Подалися вони далі й зупинилися надвечір.
    – Що ми бачимо?
    – Клітку лева, хату жирафи і басейн тюленя.
    – Який нудний цей світ: скрізь одне й те саме. Не варт і мандрувати.
    А річ у тім, що мавпи подорожували в клітці – ходили навколо, як коні в каруселі.

    Плутана казка


    – Жила собі одного разу дівчинка. Звали її Жовта Шапочка.
    – Ні, Червона!
    – Ой, я забув. Справді, Червона Шапочка. Покликала її мама та й каже: «Послухай, Зелена Шапочко...»
    – Та ні, Червона!
    – Ой, я забув. Справді, Червона. «Піди до тітки Діоміри й занеси їй картопляне лушпиння».
    – Ні. Йди до бабусі та занеси їй пиріжка.
    – Ну, гаразд. Дівчинка зайшла в ліс і зустріла жирафу.
    – Ти переплутав! Зустріла вовка, а не жирафу!
    – І вовк її питає: «Скільки буде шість разів по вісім?»
    – Зовсім не так. Вовк її запитав: «Куди йдеш?»
    Твоя правда. І Чорна Шапочка відповіла...
    – Це була Червона Шапочка, Червона, Червона!
    – Так, Червона, і вона відповіла: «Йду на базар по баклажанний соус».
    – Та що ти балакаєш! Вона відповіла: «Йду до хворої бабусі, та не знаю дороги».
    – Твоя, правда. І кінь сказав...
    – Який кінь? Це ж був вовк.
    – А й справді вовк. І він сказав: «Сідай на сімдесят п’ятий трамвай, вийди на площі Дель Дуомо, зверни праворуч, там будуть три сходинки, а біля них лежатиме одне сольдо, обійди сходинки, візьми сольдо й купи собі жувальну гумку».
    – Дідусю, ти не вмієш розповідати казок. У тебе все переплутується. А жувальну гумку я хочу купити.
    – Гаразд, на тобі сольдо.
    І дідусь знову взявся читати газету.

    Сонце й хмара


    Веселе величаве сонце подорожувало небом на своїй вогняній кареті, розсилаючи на всі боки своє проміння. А поряд пливла грозова хмара, вона гнівалась і безперестанку мимрила:
    – Ех ти, марнотрате пришелепуватий, розкидай, розкидай свої промені, побачиш, що тобі зостанеться!
    А сонце щедро сіяло на землю проміння, і кожна виноградинка на виноградних лозах щомиті брала собі один-два промінці, кожен павучок, кожна билинка, квітка, водяна крапелька брали свою частку щедрого тепла.
    – Нехай, нехай тебе обкрадають. Побачиш, яка їхня дяка, коли вже нічого буде красти.
    А сонце й далі весело котилося по небу, розсипаючи навкруги мільйони, мільярди промінців, і навіть не лічило їх.
    Аж надвечір сонце полічило, скільки промінців у нього залишилося: о диво! – не бракувало жодного. Приголомшена хмара посипалась додолу градом, а сонце весело пірнуло в море.
    (Переклад Івана Дзюба)
    все для dle
    Просмотров: 9 883
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.