Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям


    Типи аналізу твору

    Рейтинг:

    Типи аналізу літературного твору у шкільному курсі світової літератури


    (Лекція)

    Типи аналізу твору


    План


    1. Концептуальні основи аналізу художнього тексту в школі.
    2. Науковий та шкільний аналізи художнього тексту.
    3. Методи аналізу художнього тексту в сучасному літературознавстві.
    4. Найуживаніші літературознавчі методи аналізу художнього твору.
    5. Порівняння оригіналу й перекладу в процесі вивчення світової літератури в старших класах.

    Анотація


    Пізнавальна діяльність учня на уроці світової літератури може бути ефективною лише у тому разі, якщо у викладанні цього предмета учитель спиратиметься на науку про нього, зокрема на знання шляхів і видів аналізу художнього тексту. Якщо учитель матиме чіткі знання про літературознавчі види аналізу художнього тексту, це допоможе йому обрати такі шляхи вивчення твору, які найбільш притаманні дослідженню художньої природи цього твору, адекватній їй, що й забезпечує, врешті-решт, ефективність уроку світової літератури.
    Проблема аналізу художнього твору була і залишається провідною в системі літературної освіти школярів. Така прискіплива увага до аналізу художнього твору в школі – не випадковість, адже він безпосередньо вторгається в читацьке світосприйняття учня.


    Ключові слова: аналіз літературного твору, вічні образи, компаративістика, контекст, рецептивна естетика, стиль, художні образи, художній метод, художній світ.

    Текст лекції


    1. Концептуальні основи аналізу художнього тексту в школі.
    Шкільний аналіз художнього твору базується на літературознавчій концепції, але не копіює її. Проблема шкільного аналізу художнього твору досліджується уже не одне століття. За останні два десятиліття, з уведенням нової шкільної дисципліни «Світова література», вона актуальна і досі. Вчені-методисти, літературознавці і вчителі-практики створили ґрунтовну теоретичну основу для розв’язання методичної проблеми шкільного аналізу художнього твору.
    У сучасному літературознавстві розроблено вже не один десяток видів аналізу художнього твору. З ними вчитель повинен бути обізнаний, бо саме вони і становлять методологічну основу шкільного аналізу художнього твору. Дуже важливо, аби ми пам’ятали про те, що особистісне сприйняття художньої літератури подібне до сприйняття людиною взагалі оточуючого її світу у всій складності останнього, а це вимагає, щоб цей процес виявлявся у цілісному, активному та творчому характері – за будь-яких інших обставин сприйняття перетвориться з корисної та захопливої справи на нудну та шкідливу, що викликатиме лише відразу до об’єктів сприйняття.
    Отже, фундаментальні засади сприйняття покладено і у визначення загальних принципів аналізу художнього твору (принцип цілісності, принцип відповідності форм і шляхів аналізу твору його художній природі, принцип єдності змісту та форми твору, принцип багатозначності).
    Схематично це можна подати так:
    Типи аналізу твору

    2. Науковий та шкільний аналізи художнього тексту.
    Проблема аналізу художнього твору була і залишається провідною в системі літературної освіти школярів. Дискусії навколо нього та його завдань, відмінностей від літературознавчого, технологій проведення та рівня суб’єктивності раз у раз виникають на сторінках фахової преси, конференціях і зібраннях науковців, методистів та вчителів-практиків. Така прискіплива увага до аналізу художнього твору в школі не є випадковістю, адже він безпосередньо вторгається в читацьке сприйняття. На нашу думку, саме цілеспрямованим формуванням інтерпретаційної свідомості учня безпосереднім впливом на процес читання і відрізняється шкільний аналіз від літературознавчого. Обґрунтуємо цю тезу, з’ясувавши концептуальні основи аналізу художнього твору в школі.
    Важливим внеском у розвиток проблеми художнього сприйняття в царині світового літературознавства стала думка О. Потебні, висловлена у відомій праці «Естетика і поетика», про те, що «… читач може краще за самого поета осягнути ідею його твору, що сутність, сила такого твору не в тому, що розповів автор, а в тому, як він діє на читача» Слід зазначити, що ця думка знайшла своє відображення та подальший розвиток у теорії одного з основних напрямів сучасного літературознавства, який досліджує проблеми художнього сприйняття, діалогу автора та читача художнього твору, – рецептивній естетиці. Виходячи з основних положень герменевтики Г. Гадамера, рецептивна естетика розглядає художній твір як компонент естетичної системи, в якій відбувається діалог твору мистецтва з тим, хто його сприймає. Отже, рецептивна естетика зорієнтована на певні привілеї читача художнього твору і надає йому можливість створювати з даного тексту власний.
    Отже, змінюваність тексту, здатність збуджувати читача, викликати в нього певні емоції, почуття - це основне призначення твору.
    Як бачимо, беручи за основу теорію художнього сприйняття, кожний учень як реципієнт у процесі читання і аналізу літературного тексту вибудовує своє бачення прочитаного, створює власну інтерпретацію твору і, як слушно підкреслює російський методист Богданова О.І., «… завдання аналізу – навчити його цьому, тільки тоді читач набуває здатності до цілісного сприйняття мистецтва».
    На наш погляд, доречно звернути увагу на такі аспекти взаємодії читача з текстом, запропоновані дослідником І. Єсауловим:
    • Об’єктно-об’єктивний (коли найвищим авторитетом для читача є сфера «чужого» (авторського), тобто власна особистісна позиція читача підпорядковується волі автора.
    • Суб’єктно-об’єктивний (найвищим авторитетом для читача є його власна позиція, авторська думка при цьому часто ігнорується).
    • Суб’єктно-суб’єктний (тут можливий «діалог згоди» (за Бахтіним) , коли відбувається справжня духовна зустріч автора і читача.

    Саме останній, суб’єктно-суб’єктний аспект взаємодії читача з текстом і є тією домінантою, навколо якої переважно і вибудовуються читацькі інтерпретації. Проте цей аспект (взаємодії читача з текстом) передбачає здійснення взаємодії на певних принципах, а саме – принципах організації аналізу літературного твору в школі:
    • принцип цілісності;
    • принцип єдності змісту і форми;
    • контекстний принцип;
    • культурологічний принцип;
    • принцип варіативності;
    • принцип виборності;
    • принцип діалогічності;
    • особистісний принцип;
    • принцип толерантності (антидогматичності);
    • принцип емоційності.

    Крім принципів організації аналізу літературного твору, не менш важливим є також функції шкільного аналізу.

    Функції шкільного аналізу художнього твору


    Серед функцій аналізу літературного твору доречно виділити такі:
    • когнітивна (засвоєння літературних знань, читацьких умінь та навичок у процесі аналізу);
    • естетична (забезпечення розгляду твору як мистецького явища);
    • виховна (виховання читацьких потреб та інтересів читача);
    • мотиваційна (формування мотивів аналізу твору);
    • аксіологічна (виявлення духовно-ціннісного потенціалу літературного твору);
    • рецептивна (пізнання світу та себе через прочитане);
    • комунікативна (здійснення діалогу між автором, текстом та читачем);
    • проектувальна (усвідомлення та формування близьких та віддалених цілей аналізу, вибір засобів їх досягнення);
    • коригуюча (подолання наслідків впливу низькопробної літератури, формування умінь поціновувати твори класичної та сучасної художньої літератури, протистояти бездуховному потоку інформації).

    На основі визначених принципів та функцій сучасного шкільного аналізу літературного твору з’ясуємо його мету.

    Мета аналізу художнього твору в школі


    Виходячи з того, що природа художнього сприйняття літературного твору має суб’єктний характер, «… коли літературознавчий аналіз використовується в школі і метою його стає удосконалення читацької діяльності учнів. Він набуває своєї особливості: звертається до вивчення читацького сприйняття, спрямовує враження і розвиває увагу читачів-школярів. Готує їх до різноманітної творчої роботи з текстом. Отже, аналіз твору в школі має враховувати «читацьке право» учнів на своє ставлення до прочитаного, а його найголовнішою метою є «формування інтерпретаційної свідомості юного читача» (В.Г. Марацман).
    Таким чином, мета шкільного аналізу літературного твору полягає в його герменевтичній спрямованості.
    Вчені вже давно утвердили відмінності власне літературознавчого аналізу від шкільного аналізу літературного тексту (про це див. низку робіт В.Г. Марацмана). Шкільний розбір ще меншою мірою, ніж літературознавчий, є самоціллю. Тим паче, що і власне аналіз як такий, як метод наукового дослідження взагалі має смисл лише тоді, коли зорієнтований на дослідження з метою осмислення і результативного синтезу.
    У шкільному літературознавстві синтез – це не лише глибше, ніж під час первісного сприйняття, розуміння художнього тексту і всього того, чого стосується цей текст, але й поступове опанування загальних підходів до будь-якого літературного твору взагалі. Ці підходи врешті-решт формують необхідний для культурної людини літературний смак. Технології розбору – це набір можливого інструментарію для аналізу найрізноманітніших літературних компонентів. Оволодіння такими технологіями полегшує для школярів виконання навчальних завдань і забезпечує їхній загальнокультурний рівень.
    В основу шкільного розбору твору завжди покладено літературознавчу концепцію, але спосіб її осягнення, рівень думки у шкільному аналізі багато чим відрізняється від наукового дослідження. Важливо, щоб під час трансформації літературознавчого аналізу в шкільний ми не переводили твір у план, що є чужим для авторського мислення. Вчитель повинен врахувати досягнення літературознавства на рівні загального осмислення художнього твору, а не лише коментарів.

    3. Методи аналізу художнього тексту в сучасному літературознавстві.
    Літературний твір має складну природу. Вона й визначає методи його аналізу, зумовлює їх розмаїття.
    Зупинимось на найбільш уживаних методах літературознавчого дослідження твору (хоча навколо них ведеться наукова полеміка).
    Наука про літературу за два неповних століття свого існування як самостійної галузі наукового знання виробила багато методів. Жоден з них не є універсальним, але будь-який з них не можна назвати непотрібним (або шкідливим): у кожного є визначені завдання і матеріалом дослідження межі, в яких застосування того чи того методу є плідним.
    Подаємо рекомендації щодо доцільності використання того чи іншого виду аналізу під час вивчення певного художнього тексту.
    1. Біографічний. На наш погляд, він продуктивний під час вивчення творів сентименталізму, романтизму, а також жанрів ліричних та біографічно-епічних.
    2. Соціологічний. Ефективний під час вивчення творів просвітницького реалізму, реалізму ХХ ст., творів з яскраво вираженою соціально-політичною проблематикою (соціально-політичні романи, драми).
    3. Формальний. Продуктивний під час розгляду творів модернізму, постмодернізму, а також віршів.
    4. Порівняльний. Особливо важливий у процесі вивчення творів різних національних літератур одного жанру, напрямку, однієї доби.
    5. Ритуально-міфологічний. Може використовуватись у старших класах під час вивчення творів, близьких до фольклору, з реміфологічними мотивами.
    6. Історико-функціональний. Найдоцільніше застосовувати для вивчення творів, де зображено довговічне тернисте життя. Наприклад, « Фауст» Гете, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова.

    Знання з методології дають змогу вчителю літератури оцінити і осмислено обрати методичне рішення, саме те, яке і відкриє школяру невичерпний світ літературного твору.
    Вивчення художнього тексту в школі складається з двох процесів: читання та аналізу. Процес читання передує будь-якому аналізові. У свою чергу, читання поєднує в собі два процеси: сприйняття і розуміння. У досвідчених читачів читання і аналіз відбуваються майже паралельно. В учнів загальноосвітньої школи, особливо у школярів середніх класів, ці процеси у свідомості здійснюються поступово.
    Специфіка обох психологічних процесів полягає в тому, що вони мають неоднакову мету, вплив на читача та результати впливу. Визначивши характерні ознаки цих процесів, можна значно полегшити особливості вивчення будь-якого художнього тексту.
    Вчитель рідко обмежується одним типом аналізу. Будь-який літературний твір вимагає залучення різних засобів осмислення тексту. Тому слід пам’ятати про таке поняття, як комплексний або мішаний аналіз художнього тексту.
    Залежно від рівня складності твору, навчальних можливостей школярів обираємо різні засоби аналізу, які дають можливість найглибше зрозуміти художній текст. Ця група називається шляхами, або прийомами аналізу.

    Наявність великої кількості шляхів аналізу вимагає короткої характеристики кожного з них.

    Традиційні шляхи


    1. «Слідом за автором» – розбір та осмислення компонентів твору у зв’язку з розвитком сюжету.
    2. Пообразний – розбір та осмислення окремих образів-персонажів літературного твору.
    3. Проблемно-тематичний – пошук відповідей на запитання, завдання з перспективою виходу на інші, ширші проблеми.

    Нетрадиційні шляхи


    1. Літературознавчий – поглиблене вивчення літературно-критичних джерел, а саме: творчих (чернеток, варіантів текстів), ділових (ділових паперів, листів), інтимних (щоденників, Мемуарів), критичних (нарисів, зауважень, інформації про видання твору тощо).
    2. Стилістичний – дослідження стильових особливостей тексту, стилю письменника.
    3. Композиційний – дослідження взаємозв’язку компонентів літературного твору.
    4. Лінгвістичний – спостереження за мовними одиницями художнього твору, дослідження мовних особливостей тексту.
    5. Компаративний (порівняльний) – встановлення зв’язків, спільних рис у прочитаних текстах; спостереження за зображенням на малюнках до прочитаного твору, порівняння інших інтерпретацій літературного твору; порівняння інших інтерпретацій літературного тексту.
    6. Структурно-семантичний – дослідження особливостей поєднання фраз у тексті за логічним, асоціативним принципами; встановлення причин зміни значення певних семантичних одиниць.
    7. Філологічний – комбіноване дослідження лінгвістичних та літературознавчих особливостей тексту.
    8. Герменевтичний – тлумачення багатозначних у змістовому плані текстів або назв текстів.
    9. Гендерний – аналіз символіки тексту з урахуванням особливостей чоловічого або жіночого сприйняття світу.

    Практика викладання літератури свідчить, що розбір літературного твору одночасно може бути докладним і лінгвістичним, оглядовим і пообразним, дослідженням ліричного твору і стилістичним тощо. Таким чином, види та шляхи аналізу використовуються у взаємозв’язку. Який спосіб є найкращим – вибирає сам вчитель
    У процесі викладання світової літератури слід враховувати те, що художній перекладний твір порівняно з оригіналом має яскраво виражені особливості. Його специфічні риси; вторинність, тобто залежність від об’єкта перекладу, своєрідність комунікативної моделі (автор – перекладач – читач), багато варіативність реалізацій (оригінал дає поштовх до численних перекладів). Аби не порушувати принципу науковості, у процесі викладання світової літератури потрібно формувати уявлення учнів про своєрідність, особливість взаємозв’язок оригінального та перекладного творів. Ефективним засобом розв’язання названої проблеми є залучення учнів до порівняння першоджерела й перекладу.
    Аби підготувати учнів до такої роботи, важливо ознайомити їх з основами теорії перекладу. Скажімо, старшокласникам, які вже засвоїли терміни „переклад” і „оригінал”, доцільно розкрити сутність поняття „художній переклад”, звернути увагу на такі поняття, як „творча індивідуальність перекладача”, „особливості перекладу поетичних творів” тощо. Як це зробити – справа вчителя в кожному конкретному класі.
    Вчити учнів аналізувати художній твір – означає відокремлювати, бачити, знаходити, визначати складові частини художнього твору, досліджувати їх, робити аргументовані висновки, синтезувати виокремлені частини, щоб побачити твір у цілому, відчути його естетичну цінність, усвідомити зміст, дати самостійну обґрунтовану критичну оцінку.
    Щоб цікаво і доступно ввести учнів до художнього світу письменника та його творіння, допомогти осягнути внутрішню суть твору, збагнути уяву про нього як про ідейно-естетичне ціле, позбутися шаблону, вчитель мусить оволодіти різними шляхами (тобто послідовностями) аналізу художнього твору.
    Обираючи шлях аналізу конкретного твору, потрібно враховувати такі чинники:
    • особливості тексту (його тематику, проблематику, систему художніх образів тощо);
    • наскільки глибоко й різнобічно учні відчули та зрозуміли твір;
    • рівень залучення літературознавчого матеріалу;
    • якість перекладу.

    Одним із традиційних шляхів аналізу художнього твору в школі є аналіз «слідом за автором». Він і сьогодні залишається актуальним, оскільки сприяє формуванню в учнів навичок повільного і вдумливого читання. Осмислення системи подій та специфіки їх відображення у творі, розумінню авторської позиції та форм її втілення. Такий аналіз передбачає поступове ознайомлення школярів з текстом: від уроку до уроку вони рухаються за думкою автора, проникають у глибини художнього твору.
    Основні елементи аналізу художнього твору «слідом за автором»:
    • Аналіз фабули твору, тобто ознайомлення з основними подіями, про які йдеться у творі.
    • Розгляд особливостей сюжету художнього твору, тобто визначення, як певна подія чи система подій художньо осмислюється у творі, як вона втілюється у тексті, в якому порядку викладаються події – одне слово як фабула трансформується в художньому творі.
    • Аналіз композиції художнього твору, або композиційний аналіз; коли текст вже прочитаний і осмислений учнями на рівні фабули та сюжету, можна говорити з ними про загальну побудову художнього твору, про поєднання всіх його компонентів в художню цінність.
    • Цілісна структура літературного твору, що має стати, на нашу думку, завершальним етапом аналізу «слідом за автором». Тут учитель має провести школярів від аналізу до синтезу, від вивчення окремих компонентів твору до зв’язків між ними, перейти до осмислення твору як цілісного організму, художньої єдності.

    Отже, аналіз «слідом за автором» у школі потребує не тільки знання художнього твору, а й відповідної теоретико-літературознавчої підготовки учнів, що має постійно поліпшуватися. В середніх класах учитель зробить акцент на фабульно-сюжетних особливостях твору з визначенням окремих елементів композиції, а в старших – більше уваги надасть композиції твору, його художній структурі.

    Аналіз образів-персонажів, мабуть, найвизначніший шлях розбору твору в школі. Він найбільш загальний щодо віку і сприяє утвердженню погляду на літературу як на людинознавство. Розгляд образів літературних героїв часто виявляється обов’язковою умовою аналізу в ІУ - УІ класах. Але завершеного втілення пообразний аналіз набуває, зазвичай, у УІІ -УІІІ класах, коли для учнів стає доступним розгляд системи образів твору.
    Традиційний аналіз за образами викликає багато заперечень, хоча широко використовується у шкільній практиці. Однак намагання учнів морально оцінювати героїв твору, пояснювати їхні характери робить розгляд системи образів достатньо результативним на певному рівні літературного розвитку.
    Проблемний аналіз – шлях шкільного розбору. Для того щоб розкрити цей шлях аналізу, необхідно уточнити такі поняття, як проблемне запитання і проблемна ситуація.
    Проблемне вивчення – це система пов’язаних між собою проблемних ситуацій, у ході яких учень за допомогою і під керівництвом учителя опановує зміст предмета, способи його вивчення і розвиває у собі якості, необхідні для творчого ставлення до науки і життя.
    Проблемне запитання водночас має бути привабливим для школяра, відповідати його проблемам, належати до кола його інтересів і водночас відповідати природі художнього твору, логіці науки про літературу.
    На уроках літератури проблемна ситуація набуває низки специфічних ознак, зумовлених природою мистецтва :
    1. Багатозначність художнього твору спричиняє варіативність читацьких трактувань тексту.
    2. Проблемна ситуація на уроках літератури часто вирішується не за принципом вилучення конфліктних думок, а за принципом додавання, коли одна позиція доповнюється іншою.
    3. У вивченні літератури емоційна діяльність учнів відіграє таку саму вагому роль, як інтелектуальна, бо художній твір вимагає співпереживання. Суто раціональне («головне») рішення проблемних ситуацій віддаляє учнів від мистецтва.

    Проблемні ситуації можуть створюватися і під час розгляду епізодів у рамках аналізу «слідом за автором», і під час розгляду образу персонажа у системі пообразного аналізу. Вони покликані збудити і думку, і художню інтуїцію, і уяву учнів.

    У шкільній практиці біографічний метод, так само як і в літературознавстві, може застосовуватися як частковий підхід в системі аналізу художнього твору. До того ж вивчення біографічних матеріалів має сприяти глибокому, вдумливому читанню та розумінню тексту: «У кожному літературному творі відбивається особистість його творця-письменника, виражається авторська позиція. Без засвоєння її школярами неможливо привести до об’єктивного розуміння тексту. Почути голос письменника, побачити непересічність його особистості, характеру та долі, пояснити естетично та історично погляди художника і допомагає вивчення біографії.
    У традиційній методиці викладання світової літератури відомі три шляхи дослідження біографічного матеріалу: до, після або паралельно з вивченням художнього твору. Місце, обсяг та зміст біографічних відомостей зумовлюється обраним шляхом аналізу твору (послідовним, пообразним, проблемно-тематичним, композиційним, компаративним тощо). Важливо, щоб учні отримували ті знання про письменника, які допоможуть їм глибоко осягнути текст у єдності форми та змісту.
    Іноді автобіографічні мотиви настільки яскраво виражені у творі, що без дослідження життя і творчості митця просто не обійтись. Можна навіть припустити, що аналізувати текст доцільно саме через особистість письменника. Зважаючи на це, шлях аналізу твору можна назвати біографічним. (Наприклад, вивчення роману «Портрет Доріана Грея» Оскара Вайльда).

    Специфічним для світової літератури є культурологічний аналіз.
    Методика культурологічного аналізу:
    • знання етапів історії світової культури, їх своєрідності та значення для духовного розвитку людства;
    • врахування зв’язків філософії з видами мистецтва, зокрема й літературою;
    • з’ясування значення міфології для розвитку літератури й мистецтва, ролі міфологізму у творчості митців:
    • розкриття впливу релігійних традицій на літературу;
    • визначення типу художньої свідомості та її відображення у творах певних епох;
    • вивчення діалогу культур, його впливу на літературний процес та мистецтво;
    • розуміння специфіки різних видів мистецтв та взаємозв’язків між ними;
    • дослідження зв’язків літературних напрямів, течій, стилів з естетичними пошуками в інших видах мистецтв;
    • розуміння національної специфіки культур різних країн та їх відображення у художніх творах;
    • розкриття значення окремих митців в історії культури, їх роль в культурному поступі країни та людства.

    Предметом культурологічного аналізу можуть бути як загальні явища – літературна епоха, напрям, течія, жанрово-родові тенденції, так і окремі, наприклад, конкретний літературний твір (художній образ, мотив, способи творення художнього світу, засоби виразності тощо).
    Урок культурологічного аналізу – тип навчального заняття, що передбачає вивчення літературного твору в контексті історії світової культури. Завдання вчителя в такому разі – подати художній твір як явище людської культури на певному етапі її розвитку, розкрити тип художньої свідомості, втілений у ньому, показати зв’язок літератури з провідними філософськими ідеями доби, міфологією, іншими видами мистецтва. Учні мають усвідомити, що світове мистецтво є важливою складовою духовної культури людства, воно розвивається за своїми законами, але в постійній взаємодії з іншими явищами культури.
    Отже, уроки культурологічного аналізу сприяють розширенню культурного світогляду учнів, усвідомленню значення культури для розвитку людства, кращому розумінню місця рідної культури у світі.

    У сучасному літературознавстві поняття „стиль” розглядається на двох рівнях:
    1) окремого, індивідуального – це індивідуальний стиль письменника (А. Ткаченко: «спосіб організації форми, художній почерк письменника»; О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв: «творче обличчя письменника»);
    2) загального – стиль літературних угрупувань, шкіл, течій, напрямів, мистецьких і культурних епох.
    Кожний письменник має свій неповторний стиль, у якому виявляється його світобачення і художня майстерність митця. Водночас може йтися і про те, що кожний напрям, течія, жанр, мистецька епоха, тип художньої творчості характеризується певним стилем. Отже, поняття стиль може використовуватися як у широкому, так і вузькому розумінні.

    Філологічний аналіз художнього тексту базується на роботі з ключовими одиницями (словами, словосполученнями, реченнями) у їх взаємозв’язку з усіма видами текстової інформації (актуально-змістової, актуально-підтекстової, актуально-концептуальної) та у співвідношенні з іншими компонентами художнього твору (сюжетом, композицією, системою образів, темою, ідеєю, поетикою). Текстові одиниці безпосередньо стосуються авторської концепції, більше того, з безпосередніми провідниками авторської ідеї та зберігаються під час перекладу. Адже перед перекладачем завжди стоїть проблема вибору: чим саме можна знехтувати, а що саме потрібно зберегти? «Підказкою» тут є текст оригіналу, де завжди засобами композиції ключові елементи «виштовхуються» на сильні позиції: у заголовок, складають глобальні текстові бінарно-семантичні опозиції, характеризуються високою інтенсивністю вживання тощо.
    Впізнання ключових текстових одиниць відбувається на першому етапі перекладу, коли спершу осмислюються слова та загальна структура тексту і перекладаються за першим критерієм точності. На другому етапі роботи перекладач з’ясовує всі значення і співзначення ключових текстових одиниць, їхнє смислове поле, тобто досягається глибоке розуміння тексту. Потім встановлюються суб’єктивні реальності перекладного тексту. Отже, послідовність дій перекладача частково збігається з етапами філологічного аналізу тексту.

    Лінгвістичний аналіз художнього тексту конче необхідний тому, що мова будь-якого літературного твору – від маленького ліричного твору до роману-епопеї – є багатоплановими і із різних шарів, в силу чого мають у своєму складі почасти такі мовні конструкції, без знання котрих або просто не зрозуміло, а про що йде мова, або складається викривлена картина образного характеру слів і висловлювань, художньої цінності і новизни використовуваних мовних засобів, їх відношення до сучасної літературної норми.
    Особливо важливим і першочерговим видається лінгвістичний аналіз літературного твору тоді, коли художній текст написаний в минулому столітті чи ще раніше і містить у собі у великій кількості не тільки поетичні інновації, стилістичні чи соціально-діалектико обмежені факти мовного стандарту, але й застарілі факти, що відносяться до художнього мовлення давніх епох.
    Лінгвістичний аналіз не порушує синтезу філологічного сприйняття художнього тексту. Навпаки, він дозволяє бачити картину естетичного цілого в його природному світлі, якою хотів її бачити сам письменник.

    Текстуальний аналіз художнього твору передбачає його глибинне прочитання, а сам текст, якому надано абсолютного й іманентного характеру, служить єдиним і універсальним джерелом для літературознавчих студій та суджень. Одначе слід зауважити, що текстуальне вивчення літературного твору вимагає бодай відносної озброєності учня (не говорячи про вчителя) теоретико-літературними знаннями, аби не скотитися до банального переказу тексту. Адже одним із головних завдань текстуального аналізу художнього полотна є не лише з’ясування того, про що йдеться у творі, а й того, як і завдяки чому досягається його художня цінність, яким чином реалізує себе і свій особистісний світ митець у власному творінні.
    Отже, текстуальний аналіз літературного твору аж ніяк не слід сплутувати з коментованим читанням, оскільки перший вимагає глибинного прочитання твору і виявлення його сенсу з обов’язковим використанням теоретико-літературних знань, понять, а другий – лише коментування, тлумачення, роз’яснення слів та ситуацій без занурення у глибини потаємного смислу твору.
    Не менш важлива сьогодні і теорія інтертекстуальності, що виникла наприкінці 60- років ХХ століття, а саме поняття інтертекстуальність – наприкінці 90- х років перетворилося на один із термінологічних символів сучасної філології.
    Існують три (за Н. Корабльовою) основні типи інтертекстуальних відносин, а саме: цитати – безпосередні, відверті текстуальні зв’язки з відомими творами, ремінісценції – опосередковані зв’язки, які сприймаються через контекст, та алюзії – натяки на асоціації та паралелі з іншими художніми творами. Виявлення таких цитат, ремінісценцій та алюзій в канонічному тексті, що піддається аналізу, і є завданням інтертекстуального аналізу, тобто вивчення художнього твору.

    Психоаналіз на уроках не потрібен як теорія, він необхідний вчителеві, аби глибше усвідомити механізми творчості і тримати їх у полі зору. Твір – це результат якогось процесу у внутрішньому світі митця. Це механізм, який невидимо присутній в наявній частині. Твір, який ми вивчаємо , видима частина айсберга, а основна його маса лишається в глибині авторської психіки. Ґрунтовне прочитання твору виводить на необхідність намацати пружини творчого процесу, зрозуміти намір автора, серйозну особисту основу його творчості. (Зацікавленим у методі літературознавчого психоаналізу варто ознайомитися з підручником Н. Боровської «Психоаналіз і літературознавство». – К., 2003).

    Міфоаналіз на сучасному етапі – не менш складна теорія, ніж попередні, розгалужена дуже широко, притаманна різним гуманітарним наукам. Оскільки навіть побіжне ознайомлення з міфоаналізом потребує чимало часу і місця, відсилаю до статті доктора філологічних наук М.М. Моклиці «Міф як альтернативна реальність в літературі ХХ століття» (Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах», 2001, № 1).

    Власне структуралізм – теж метод формального аналізу, але більш ускладнений, поглиблений, поставлений на філософську і психологічну основу. Зв’язок між формальним методом і структуралізмом сформувався історично. (Дивись у працях доктора філологічних наук М.М. Моклиці).

    Компаративізм, компаративний аналіз – порівняльно-історичне літературознавство, вивчення міжнародних літературних зв’язків і відносин, подібності та відмінності між країнами. Подібність може біти спричинена близькістю в суспільному і культурному розвитку різних народів чи культурно-художніми контактами між ними.
    Синхронне вивчення літератур, компаративний аналіз творів зарубіжних та українських письменників дає змогу старшокласникам усвідомити цінність світового літературного процесу і своєрідність нашої культури в ньому, краще засвоїти здобутки зарубіжних та українських авторів.
    До того ж компаративний аналіз – цікавий і неординарний метод у викладанні світової літератури. Без нього на уроках не обійтись, адже він сприяє приверненню уваги школярів до національних реалій різних народів, допомагає формуванню їхніх уявлень про національне в літературі. Завдяки такому аналізу вдається відкрити підліткам і юнакам вікно в інший світ, у світ інших народів, іноді – в іншу епоху.
    Водночас школярі краще усвідомлюють національну специфіку рідної культури. Компаративний аналіз пробуджує підвищену цікавість до зарубіжної і української літератур. Програми з української та зарубіжної літератур у старших класах побудовані за єдиним принципом, тому компаративістику можна будувати на порівнянні мистецьких напрямів у світовій літературі та в українській як невід’ємній складовій світової культури.
    Компаративістиці піддаються реалізм і модернізм. Важче дібрати матеріал для порівняльного аналізу ренесансної, барокової, романтичної літератур.
    Компаративний аналіз – цікавий і неординарний метод у викладанні зарубіжної літератури. Без нього на сучасному уроці не обійтись, бо він сприяє приверненню уваги учнів до національних реалій різних народів, допомагає формуванню їхніх уявлень про національне в літературі.. Компаративістика підносить рейтинг вітчизняної літератури.

    4. Найуживаніші літературознавчі методи аналізу художнього твору.

    Шляхи та види аналізу художнього тексту


    (адаптовані до шкільної практики й такі, що набувають у ній поширення)
    Схема 1
    Типи аналізу твору


    Шлях аналізу літературного твору є засобом найглибшого розуміння тексту, напрямком його вивчення, послідовністю.
    Традиційні шляхи аналізу літературного твору використовуються часто, зазвичай, упродовж уроку. Нетрадиційні шляхи аналізу літературного твору використовуються, зазвичай, як елементи, у старших класах (за умови дидактичної потреби) – упродовж уроку або системи уроків.
    Аналіз літературного твору, здійснений на основі діалогічного та особистісного принципів, протистоїть авторитарності, одноманітності, будь-яким догматичним принципам. Є. Пасічник підкреслює, що стандартизація аналізу творів спричиняє не лише те, що художні цінності не набувають для учнів особистісного значення, у них поступово притупляється емоційна чутливість і виробляється своєрідний дальтонізм.
    Під час аналізу літературного твору в класі вчитель на основі літературознавчого тлумачення твору, вікових, індивідуальних потреб та інтересів школярів, рекомендацій програм обирає певну концепцію розгляду літературного тексту. Враховуючи індивідуальний характер читацького сприйняття. Важливо при цьому уникати категоричності та догматичності.

    Схема 2
    Типи аналізу твору


    На переконання методиста М.О. Рибникової, «Методичні прийоми диктуються природою твору. Баладу можна охарактеризувати, опираючись на план, але зовсім недоцільно складати план до ліричного твору. Маленьке оповідання читається і аналізується в повному об’ємі, із роману ми вибираємо окремі, важливі розділи…»
    Аналіз твору завжди буде поверховим, якщо не спиратиметься на текст. При будь-якому виді аналізу художній твір має звучати на кожному уроці літератури – в читанні, цитатах, у лекції вчителя, відповідях учнів.
    Важливо запам’ятати: кожний по-справжньому високохудожній твір завжди багатозначний, тому немає й не може бути раз і назавжди «правильного» аналізу художнього твору.
    Твори, прочитані і проаналізовані учнями самостійно, стають органічною частиною їхнього усвідомленого інтелектуального досвіду. Учитель має знати найкоротший та найефективніший шлях донесення змісту тексту до учня, збудити його пошукову активність. Адже найкраще запам’ятовується саме той матеріал, що був віднайдений учнем самостійно, був ним особисто відчутий і пережитий.

    5. Порівняння оригіналу й перекладу в процесі вивчення світової літератури у старших класах.
    Важливу роль в осягненні художнього перекладу твору відіграє етап аналізу, на якому вчитель має можливість найяскравіше показати різноманітні аспекти взаємодії оригіналу й перекладу, репрезентувати учням діалогічність перекладного тексту на рівнях «культура оригіналу – культура перекладу, «автор – перекладач», розкрити інокультурний та інтерпретаційний характер художнього перекладу.
    Запропонована літературознавцем Ж.В. Клименко методика шкільного аналізу твору використовує можливості різних літературознавчих методів з урахуванням особливостей перекладного тексту, а саме:
    • герменевтики – переклад як інтерпретація оригіналу;
    • структуралізму – переклад як відображення структури першоджерела, засіб дослідження руху бінарних позицій;
    • компаративного – переклад як вид між літературних зв’язків, предмет порівняння з оригіналом, іншими перекладами;
    • філологічного – переклад як засіб оригіналу посередництвом ключових тестових одиниць, які завжди займають сильні позиції тексту;
    • культурологічного – переклад як відображення інонаціонального образу світу, як результат діалогу двох культур;
    • стилістичного (стильового) – переклад як засіб стилістичного аналізу оригіналу, джерело дослідження національного стилю, стилю письменника та перекладача;
    • психоаналізу – переклад як передача проявів етнопсихології народу, вияв психології автора й перекладача.

    Головне завдання розробленої методики аналізу та інтерпретації перекладного тексту – озброїти вчителя системою понять, методичних прийомів і видів діяльності, які дозволили б йому ефективно співпрацювати з учнями. З огляду на специфіку перекладної літератури на етапі аналізу художнього тексту важливим є два напрями роботи:
    • розкриття феномена перекладності твору;
    • осягнення його інокультурної природи.

    У зв’язку з необхідністю вирішення цих проблем надзвичайно перспективним є використання прийому порівняння першоджерела й перекладу.
    У ході викладання літератури вчитель має можливість запропонувати учням порівняння оригіналу і перекладу на різних рівнях:
    • на рівні окремих елементів твору;
    • уривків текстів;
    • текстів у повному обсязі;
    • варіантів перекладу.

    Така робота спрямована на усвідомлення принципу функціональності, згідно з яким мета перекладача – досягти художнього впливу на читача перекладу не копіюванням художніх засобів оригіналу, а шляхом функціональної подібності, спираючись на можливості рідної мови та літератури.
    Шлях аналізу художнього твору – це той ключ, яким учитель «відкриває» твір для учнів, вводить їх у його неповторний світ.

    ГЛОСАРІЙ

    1. Аналіз – розклад, розбір, розчленування. 1) Метод наукового дослідження предметів, явищ та ін. Шляхом розкладу, розчленування їх у думці на складові частини; протилежне – синтез, розгляд чогось. 2) Визначення складу та властивостей якої-небудь речовини, дослідження їх.
    2. Аналіз літературного твору – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв’зках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору.
    3. Архетип – це основний елемент колективного несвідомого, що є своєрідною скарбницею найціннішого та найглибшого людського досвіду.
    4. Вічні образи – це ті визначні художні образи, які, виникнувши за певних історичних обставин, мають велике загальнолюдське значення, продовжують зберігати пізнавальну й естетичну силу.
    5. Компаративістика – порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємодії; взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно – історичного підходу.
    6. Стиль – це сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму,індивідуальну манеру письменника.
    7. Художні засоби – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість.
    8. Художній метод – (з грецької – шлях. дослідження) – зумовлений закономірностями раціональний спосіб осягнення та перетворення дійсності засобами мистецтва.
    9. Художній світ – створена уявою письменника і втілена у тексті твору образна картина, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів ( уявлень, думок, переживань)


    ТЕСТИ


    (для вчителя)

    Тести з однією правильною відповіддю


    1. Вкажіть літературний рід, який найбільш широко і різнобічно представлений у шкільній програмі:
      А) епос;
      Б) лірика;
      В) драма.
    2. Визначте рівень порівняння оригінального і перекладного поетичних текстів (для творів світової літератури), які є найбільш прийнятними для загальноосвітньої школи:
      А) на рівні тексту у повному об’ємі;
      Б) на рівні окремих фрагментів тексту;
      В) на рівні ключових слів.
    3. Встановіть ознаку, яку покладено в основу класифікації планів епічного твору: план переказу сюжету, план переказу поза сюжетних елементів, план переказу окремих епізодів, план характеристики персонажа, план порівняльної характеристики персонажа :
      А) зміст;
      Б) структура;.
      В) мовні і стилістичні засоби.
    4. Вкажіть, який із видів переказу тексту художнього твору вважають найбільш складним для учнів 5 – 6 класів:
      А) детальний;
      Б) стислий;
      В) вибірковий.
    5. Вкажіть найбільш ефективні методичні прийоми вивчення ліричного твору під час його першого прочитання:
      А) прослуховування аудіо запису ліричного твору у виконанні майстрів слова;
      Б) виразне читання учня;
      В) декламація учителя.
    6. Визначити родову приналежність художніх творів, сприйняття котрих визначається найбільшою суб’єктивністю:
      А) епос.
      Б) лірика,
      В) драма.
    7. Виберіть вид роботи, який допомагає у розвиткові зацікавлення школярів у вивченні ліричних творів:
      А) виразне читання лірики напам’ять вчителем:
      Б) рецензування прочитаного самими учнями:
      В) розповідь учителя про історію створення вірша.
    8. Вкажіть зайве. Основними особливостями уроків вивчення лірики є:
      А) поглиблення безпосередніх емоційних вражень учнів,
      Б) виразне читання як органічна частина аналізу тексту,
      В) поєднання логічних і емоційних начал,
      Г) вилучення понятійного змісту із поетичного образу.
    9. Вкажіть вид роботи, який буде проводити вчитель на етапі підготовки до сприйняття драматичного твору:
      А) індивідуальне читання мовчки,
      Б) читання і обговорення списку діючих осіб,
      В) перегляд фрагменту спектаклю за мотивами п’єси, що вивчається.
    10. Визначте етап вивчення драматичного твору, основне завдання котрого – узагальнити текстуальні знання і оціночні судження учнів, поглибити читацькі враження додатковими фактами про сценічні інтерпретації п’єси, спланувати подальше самостійне вивчення школярами творчості драматурга:
      А) підготовка до сприйняття художнього твору,
      Б) читання,
      В) підготовка до аналізу,
      Г) аналіз.
    11. Виберіть правильну відповідь. Головна мета вивчення драматичного твору в школі – вивчення учнями двоєдності його художньої природи:
      А) літературної і музичної,
      Б) літературної і театральної,
      В) театральної і музичної.
    12. Виберіть найбільш важливий для літературної освіти школярів етап вивчення художнього твору:
      А) аналіз;
      Б) читання;
      В) підготовка до сприйняття.
    13. Вкажіть вид навчальної діяльності школярів, за якої оцінка учнями художніх творів характеризується найбільшою суб’єктивністю і самостійністю:
      А) прослуховування виразного читання вчителя,
      Б) прослуховування аудіозапису тексту у виконанні майстрів художнього слова;
      В) індивідуальне самостійне читання про себе.
    14. Визначте час етапу підготовки до сприйняття художнього твору:
      А) 5 – 7 хвилин;
      Б) 45 хвилин;
      В) регламентується вчителем у кожному конкретному випадку.
    15. Доповніть визначення. Шкільний аналіз літературного тексту – це розчленування тексту на складові частини, наступне їх дослідження і синтез з метою:
      А) визначення ідейно-естетичної спрямованості, художньої цілісності твору і визначення його місця у творчій спадщині письменника;
      Б) усвідомлення цілісності художнього твору і формування самостійної, обґрунтованої, критичної оцінки прочитаного.
    16. Вкажіть прийом, який вважається домінуючим в процесі шкільного аналізу художнього твору:
      А) повторне читання;
      Б) порівняльна характеристика;
      В) узагальнююча бесіда.
    17. Визначте один із головних принципів аналізу художнього твору, реалізація якого потребує розгляду не тільки того, про що розповідається у творі, але й того, як це робиться, які засоби художньої виразності при цьому використовує письменник:
      А) цілісність;
      Б) єдність змісту і форми;
      В) історизм.
    18. Порядок і послідовність розбору тексту художнього твору в школі називають:
      А) шлях аналізу,
      Б) метод аналізу,
      В) прийом аналізу.
    19. Цей шлях аналізу в методичній науці називають цілісним, послідовним чи сюжетним. Вкажіть найбільш розповсюджену в методиці літератури назву цього шляху аналізу:
      А) пообразний;
      Б) «вслід за автором»;
      В) проблемно - тематичний.


    Тести з кількома правильними відповідями


    1. Визначити 4 ознаки шляху аналізу літературного твору:
      А) характер тексту;
      Б) особливості тексту;
      В) твір як текст;
      Г) розуміння учнями твору;
      Д)рівень залучення літературознавчого матеріалу;
      Е) якість перекладу;
      Є) рівень залучення теоретичного матеріалу.
    2. Вказати на 3 основні елементи аналізу художнього твору «слідом за автором»:
      А) аналіз фабули твору;
      Б) особливості сюжету художнього твору;
      В) аналіз композиції художнього твору;
      Г) аналіз вимог до твору;
      Д) аналіз твору.
    3. Вказати на 3 шляхи дослідження біографічного матеріалу:
      А) до вивчення художнього;
      Б) невеликими частками під час вивчення художнього твору;
      В) після вивчення художнього твору;
      Г) пропорційно до вивчення художнього твору;
      Д) паралельно з вивченням художнього твору.
    4. Визначити три основних типи (за Корабльовою) інтертекстуальних відносин у художньому творі:
      А) безпосередні текстуальні зв’язки;
      Б) ремінісценції;
      В) алюзії;
      Г) опосередковані текстуальні зв’язки;
      Д) паралельні текстуальні зв’язки.
    5. Вказати на три специфічні ознаки проблемного аналізу художнього твору:
      А) багатозначність художнього твору;
      Б) формування проблемної ситуації;
      В) значення емоційної діяльності учнів;
      Г) суть художнього твору;
      Д) вирішення проблемної ситуації.
    6. Виокремити 4 основних чинники аналізу художнього твору у шкільному курсі світової літератури:
      А) особливості задуму;
      Б) особливості тексту;
      В) ідентичність твору;
      Г) розуміння учнями твору;
      Д) яскравість перекладу;
      Е) якість перекладу.
    7. Виокремити 3 основні елементи аналізу художнього твору «слідом за автором»:
      А) аналіз фабули твору;
      Б) аналіз якості твору;
      В) визначення сюжету;
      Г) розгляд особливостей сюжету художнього твору;
      Д) аналіз композиції художнього твору;
      Е) визначення структури художнього твору.
      Є) визначення об’єму художнього твору.
    8. Визначити 3 специфічні ознаки проблемної ситуації на уроці світової літератури, зумовлені природою мистецтва:
      А) багатозначність художнього твору;
      Б) значимість художнього твору;
      В) поєднання емоційної та інтелектуальної діяльності;
      Г) поєднання емоційної і логічної діяльності;
      Д) принцип додавання: одна позиція доповнюється іншою;
      Е) принцип сукупності позицій.
    9. Виокремити 4 форми порівняльного методу при використанні компаративного аналізу на уроках світової літератури:
      А) природно-порівняльний метод;
      Б) раціонально-порівняльний метод;
      В) порівняння історико-типологічне;
      Г) історико-генетичне порівняння;
      Д) історико-географічне порівняння;
      Е) порівняння і емоції;
      Є) порівняння, при якому фіксуються взаємовпливи різних явищ.
    10. Визначити 2 принципи здійснення аналізу літературного твору:
      А) діалогічний принцип;
      Б) логічний принцип;
      В) емоційний принцип;
      Г) особистісний принцип;
      Д) авторитарний принцип.

    Тестові завдання на відповідність


    1. Визначити взаємозв’язок між літературними родами і видами мистецтва:
    Літературний рідВид мистецтва
    ЕпосЖивопис
    ЛірикаМузика
    ДрамаТанець


    2. Встановити відповідність між традиційними шляхами аналізу літературного твору та їх характеристиками:
    Традиційні шляхи аналізу літературного творуХарактеристика традиційних шляхів аналізу літературного твору
    1. «Слідом за автором»А) розбір та осмислення компонентів твору у зв’язку з розвитком сюжету
    2. ПообразнийБ) розбір та осмислення окремих образів-персонажів літературного твору
    3. Проблемно-тематичнийВ) пошук відповідей на запитання, завдання з перспективою виходу на інші ширші проблеми


    3. Встановити правильну відповідність між етапами літературного розвитку школярів та характером сприйняття учнями художніх творів:
    Етапи літературного розвитку школярівХарактер сприйняття учнями художніх творів
    Молодший підлітковий вікФабульне
    Старший підлітковий вікПроблемно-психологічне
    Рання юністьМорально-ціннісне


    4. Встановити відповідність між видом аналізу та його характеристикою:
    Вид аналізу літературного творуХарактеристика виду аналізу літературного твору
    1. БіографічнийА) продуктивний під час вивчення творів сентименталізму, романтизму, а також жанрів ліричних біографічно-епічних творів;
    2. СоціологічнийБ) ефективний під час вивчення творів просвітницького реалізму, реалізму ХХ ст.
    3. ФормальнийВ) продуктивний під час розгляду творів модернізму, постмодернізму;
    4. ПорівняльнийГ) важливий у процесі вивчення творів різних національних літератур одного жанру, напряму;
    5. Ритуально-міфологічнийД) вивчення творів, близьких до фольклору;
    6. Історико-функціональнийЕ) застосовується до вивчення творів, де зображено довговічне тернисте життя.


    5. Встановити відповідність між нетрадиційними шляхами аналізу літературних творів та їх характеристиками:
    Нетрадиційні шляхи аналізу літературного творуХарактеристика нетрадиційних шляхів аналізу літературного твору
    1. ЛітературознавчийА) поглиблене вивчення літературно-критичних джерел;
    2. СтилістичнийБ) дослідження стильових особливостей тексту;
    3. КомпозиційнийВ) дослідження взаємозв’язку компонентів літературного твору;
    4. ЛінгвістичнийГ) спостереження за мовними одиницями художнього твору;
    5. КомпаративнийД) встановлення зв’язків, спільних рис  у прочитаних текстах.


    6. Встановіть відповідність:
    ПисьменникБатьківщина
    1. Еліс МунроА) Канада
    2. Перл БакБ) США
    3. Грація ДеледаВ) Італія
    4. Гюстав ЛеклезіоГ) Франція
    5. Тумас ТранстрьомерД) Швеція


    7. Встановіть відповідність:
    Літературні напрямиПисьменники
    1. СентименталізмРічардсон
    2. РомантизмБ) Ю. Словацький
    3. РеалізмВ) Бернард Шоу
    4. КласицизмГ) П’єр Корнель
    5. БарокоД) Педро Кальдерон


    8. Встановіть відповідність:
    Літературні напрямиЛітературні твори
    1. СередньовіччяА) «Пісня про Нібелунгів»
    2. ВідродженняБ) «Макбет»
    3. БарокоВ) «Життя – це сон»
    4. ПросвітництвоГ) «Розбійники»
    5. РомантизмД) «Корсар»


    Тестові завдання-коротка відповідь


    1. Мета шкільного аналізу літературного твору полягає в його ______ (герменевтичній) спрямованості.
    2. В основу шкільного розбору твору завжди покладено літературознавчу _____________ (концепцію).
    3. Знання із методології дають змогу вчителю світової літератури оцінити і осмислено обрати методичне _________ (рішення).
    4. Вивчення художнього тексту в школі складається з двох процесів читання та _________ (аналізу).
    5. Читання поєднує в собі два процеси: сприйняття і ________ (розуміння).
    6. Будь-який літературний твір вимагає залучення різних способів осмислення ____________ (тексту).
    7. Види та шляхи аналізу використовуються у _________ (взаємозв’язку).
    8. Одним із традиційних шляхів аналізу художнього твору в школі є аналіз «_________________» («слідом за автором»).
    9. Урок культурологічного аналізу – тип навчального заняття, що передбачає вивчення літературного твору в контексті історії світової _________ (культури).
    10. Шкільний аналіз літературного твору базується на літературознавчій ___________________ (концепції).


    ГЛОСАРІЙ

    1. Оглядовий розбір – це формування уявлень про певну тему, художній напрям, літературний твір, порушення дискусійних проблем, їх розв’язання з опорою на фонові знання.
    2. Вибірково-спрямований розбір – вивчення певних проблем, тем літературного тексту чи напряму; постановка проблемних або «променевих» запитань; їх розв’язання шляхом багаторазового повернення до тексту в процесі пошуку доказів для запропонованих аргументів.
    3. Докладний розбір – вивчення розділу, епізоду. Образу шляхом такої діяльності учнів: відтворення змісту, творче переживання подій, зображених автором; оцінювання героїв літературного твору.
    4. Художній переклад – це відтворення, передача художнього тексту, який написаний однією мовою засобами іншої мови.
    5. Твір – це структура, де всі елементи розміщені певним чином, усе з усім пов’язане.
    6. Аналіз художнього тексту, прийоми – аналіз художнього тексту може реалізуватися шляхом застосування певних прийомів, а саме: 1) перечитування окремих епізодів, сцен твору; 2) порівняння; 3) зіставлення: а) елементів художньої структури твору; б) творів, близьких за характером, в) твору з життєвими фактами, що покладені в його основу; г) з особистим досвідом учнів; 4) перекладу словесних художніх образів на мову суміжних мистецтв (малюнок, музичні асоціації тощо_; 5) узагальнення.
    7. Бесіда – 1) вид діалогічної мови; 2) один із найскладніших видів діалогу за змістом і формою; 3) один зі словесних методів навчання, у процесі якого вчитель організовує розмову з учнем за допомогою системи запитань. Використання бесіди сприяє засвоєнню учнями необхідних фактів, понять, закономірностей. У дидактичному процесі розрізняють такі види бесіди: 1) за характером пізнавальної діяльності учнів: евристична (вчитель, спираючись на знання і практичний досвід учнів, підводить їх до розуміння і засвоєння нових знань, формулювання правил та висновків; інформаційна (використовується для повідомлення нових знань); 2) за функціональністю: навчальна, закріплювальна, узагальнювальна, контрольна; 3) за характером організації роботи учнів: індивідуальна (питання адресують одному учневі); фронтальна (питання адресують всьому класові). Різновидом бесіди є співбесіда – спільне обговорення проблеми. Бесіда проводиться у чотири етапи: постановка питання, обговорення відповідей і думок учнів, коригування відповідей, формулювання висновків.
    8. Вправа – 1) методично структурований фрагмент навчального матеріалу, що пропонується учневі для виконання; 2) спеціально організоване в навчальних умовах багаторазове виконання окремих операцій, дій або діяльності з метою оволодіння ними або їх удосконалення. Вправа має три- або чотирифазову структуру і складається із завдання, зразка виконання, виконання завдання, контролю. Розрізняють репродуктивні (за зразком, за алгоритмом, за схемою тощо), реконструктивні (видозмінені, ін варіативні), творчі (нестандартні, проблемні).
    9. Дидактичні принципи – вихідні науково обґрунтовані положення, ідеї, вимоги, що поширюються на всі складові навчального процесу (зміст, методи навчання, форми організації, засоби навчання). Основні дидактичні принципи: науковість, доступність, системність, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, оптимізації тощо.
    10. Етапи роботи над художнім твором – певна послідовність вивчення тексту художнього твору. Традиційною методикою передбачається кілька етапів, а саме: 1) підготовка учнів до сприйняття твору; 2) читання тексту; 3) аналіз твору; 4) підсумкові узагальню вальні заняття. Деякі методисти виділяють додатково етап підготовки до аналізу твору.
    11. Інформативність тексту – предметно-смисловий зміст тексту, що включає відомості про факти, події, дії, персонажів. А також інформацію, що відтворює авторську інтерпретацію змісту.
    12. Історико-функціональний метод аналізу літературного твору – система аналітичних прийомів, за допомогою яких вивчається читацька реакція, досліджується життя твору в читацькій свідомості різних історичних епох.
    13. Коментар – пояснення, що супроводжують певні етапи навчальної діяльності. Коментар може мати методичний характер, коли вчитель за його допомогою спрямовує роботу учня. На уроці літератури застосовують коментарі різних видів: історичні, хронологічні, історико-літературні, літературознавчі, філологічні, культурологічні, побутові, ілюстративні тощо.
    14. Контекстне вивчення художнього твору – система вивчення художнього твору, що передбачає виявлення та використання під час опрацювання твору супутніх контекстів, а саме біографічного (зв’язки між життям та творчістю письменника), літературознавчого (історико-літературні та теоретико-літературні відомості, за допомогою яких здійснюється коментар відповідних фрагментів тексту), культурологічного (презентація літературного твору як явища мистецтва). Інтерес дослідників до контексту іноді дорівнює інтересу до тексту, а інколи й переважає.
    15. Метод інтертекстуального аналізу твору – спосіб організації вивчення твору, за допомогою якого у творі виявляється підгрунття для асоціативного порівняння його з іншим твором чи творами. У процесі вивчення асоціацій формуються уявлення про художню своєрідність твору, що аналізується, про стильову манеру автора, про певні риси його світосприйняття, які втілюються у літературному творі. Цей метод базується на трьох основних типах інтертекстуальних зв’язків між творами: а) цитатних, б) ремінісцентниїх, в) алюзійних.


    Список рекомендованої літератури


    1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. / сост. С.Г. Бочаров; прим. С.С. Аверинцева, С.Г. Бочарова. – М.: Искусство, 1979. – 424 с.
    2. Белецкий А.И. Об одной из очередных задач историко-литературной науки: Изучение истории читателя // Избр. труды по теории литературы. – М., 1964. – С. 25 – 43.
    3. Библер В.С. Диалог культур и школа ХХ1 века. // Школа диалога культур: Идеи, опыт, проблемы. / Под общ. ред. Библера В.С. – Кемерово: АЛЕФ, 1993. – 416 с.
    4. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573 с.
    5. Гадамер Г.Г. Герменевтика і поетика. – К.: Юніверс. – 2001. – 280 с.
    6. Гиршман М.М. Литературное произведение: Теория и практика анализа: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1991. – 160 с.
    7. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття – Львів. 1996. – 263 -277.
    8. Есаулов И.А. Читатель и целостность литературного произведения // Читатель и современный литературный процесс. Грозный: Изд–во ЧИГУ, 1989. – с. 16 – 17.
    9. Качурин М.Г. Организация исследовательской деятельности учащихся на уроках литературы. – М.: Просвещение, 1988. – 176 с..
    10. Кирилюк З.В. Осмислювати змістовність форми // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2001. – № 9. – С . 5 – 6.
    11. Курганов С.Ю. Учебный диалог // Школьные технологии. – 2002. – №1. – С. 218- 223.
    12. Методика преподавания литературы: Учебное пособие для студентов пед. Вузов / О. Ю. Богдановой. 2-е изд. – М.: Академия, 2002. – 400 с.
    13. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 240 с.
    14. Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник / За ред. Н.Й. Волошиної. –М.: Ленвіт, 2002. – 344 с.
    15. Ніколенко О.М. Проблеми аналізу художнього твору на уроках зарубіжної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2003. – № 3. – С. 31 -34.
    16. Яусс Г.Р. Естетичний досвід і літературна герменевтика // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.. / За ред.. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1966. – С. 279 – 307.
    все для dle
    Просмотров: 38 225
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.