Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям
    » » Олександр Твардовський - Лірика


    Олександр Твардовський - Лірика

    Рейтинг:
    Категорія: Вивчення лірики

    ОЛЕКСАНДР ТВАРДОВСЬКИЙ

    (1910—1971)

    Олександр Твардовський - Лірика

    „Я був вбитий під Ржевом...”
    „На карб не ставте дотепер мені...”

    Короткі біографічні відомості. Російський поет Олександр Трифонович Твардовський народився у 1910 році на Смоленщині в сім’ї коваля. Незважаючи на своє просте походження, батько майбутнього поета був досить освіченою людиною і з дитинства прилучав сина до кращих творів російської і зарубіжної літератури. Середню освіту Олександр отримав у звичайній сільській школі. Але вже в 14-річному віці виявив інтерес до журналістики – почав посилати замітки до місцевих газет. Потім спробував писати вірші: з 1929 року вони починають з’являтися на сторінках обласних періодичних видань. Вищу освіту Твардовський здобув у Московському інституті історії, філософії та літератури.
    У 1939 році молодий поет був призваний до лав Червоної Армії і працював спецкором військової газети під час російсько-фінського збройного конфлікту. Роботу фронтового кореспондента Твардовський не залишив і в часи Великої Вітчизняної війни: він пише нариси, статті, замітки, фейлетони і численні вірші.
    Найвищим досягненням Твардовського-поета часів війни стала „Книга про бійця” – поема „Василій Тьоркін”. У ній поет створив узагальнений образ російського солдата з притаманним йому щирим гумором, відкритою душею, простою поведінкою і разом з тим здатного на будь-який героїчний вчинок. Твардовський писав поему окремими частинами і друкував у фронтовій пресі. Солдати дуже полюбили Тьоркіна і чекали нових історій про нього. Двічі автор закінчував свою поему смертю головного героя, але читачі засипали його листами з проханням продовжити Тьоркіну життя. І Твардовський змушений був знову „оживляти” народного улюбленця, повертаючи події так, що нібито звістка про смерть Тьоркіна була помилковою. Розказана автором фронтова біографія Тьоркіна – це не особиста, а загальнолюдська доля. Вона не розгорнута у вигляді послідовної історії індивідуального людського життя, а ніби накладена низкою окремих картин і епізодів на загальний гігантський „сюжет” війни.
    Найвідоміші вірші О. Твардовського, написані під час Великої Вітчизняної війни, – „Дом бойца”, „Две строчки”, „Перед войной, как будто в знак беды”, „В поле, ручьями изрытом” та ін. Але особливим відлунням болю позначені поезії Твардовського, головною темою яких є тема Пам’яті війни: „В тот день, когда окончилась война”, „Сыну погибшего воина”, „Их памяти”, „Жестокая память”, „Лежат они, глухие и немые” і, звичайно ж, два найвідоміших вірша поета – „Я убит подо Ржевом” („Я поліг біля Ржева”) та „Я знаю, никакой моей вины...” (”На карб не ставте дотепер мені...”).

    „Я поліг біля Ржева...”


    Вже після війни (1945/46 рр.) Твардовський створює чи не найсильніший свій вірш – „Я поліг біля Ржева...”
    Бої під Ржевом були найкровопролитнішими в історії Великої Вітчизняної війни, вони стали її трагічною сторінкою. Свою поїздку під Ржев у 1942 році Твардовський описував так: „Враження від цієї поїздки були найстрашнішими за всю війну: від гірких та гнітючих до фізичного болю в серці. Бої йшли тяжкі, втрати були дуже великі, боєприпасів було обмаль – їх підвозили кіньми”. А ще поет пригадує епізод у московському трамваї, де він побачив молодого лейтенанта зі змарнілим, нервовим обличчям, на якому був невимовний біль. У відповідь на прискіпливий погляд Твардовського лейтенант сказав: „Я з-під Ржева”. Це означало: звідти, де дуже тяжко, де величезні втрати і важко повернутися живим.

    Коментар до тексту вірша (у перекладі А. Малишка).
    Вірш написаний від першої особи – від особи вбитого на війні солдата. Вибір поетом саме такої форми оповіді дозволяє найповніше реалізувати авторський задум – зв’язати в одне ціле живих і померлих. Голос загиблого солдата не сприймається як щось містичне. Адже втративши близьких, друзів, ми часто подумки розмовляємо з ними і чуємо їх голоси. Весь вірш – це пристрасний монолог померлого, який прагне поговорити з живими, розказати їм про те, що йому болить навіть на тому світі. На таке звернення має право тільки той, хто віддав своє життя заради перемоги, заради збереження життя інших. А тому йому дозволено суворо спитати живих про їх вчинки, про те, чи продовжили вони його справу і чи не забули про тих, хто поліг у нерівному бою.
    Герой вірша з болем говорить, що загинув він не у самому місті, а десь під Ржевом, „в безіменнім болоті”. Розрив бомби був настільки раптовим і сильним, що останки його тіла з’єдналися із землею і потонули в болоті, куди „на поминки навіть мати не йде”.
    Твардовський торкається філософської теми – круговороту життя і смерті на землі. Загиблий солдат стає частинкою живильної вологи для коренів рослин, він дає наснагу росту жита, пташиному щебету, бурхливому плину річки і навіть поштовх технічному прогресу – реву машин на шосе.
    Герой вірша порівнює бій під Ржевом з кровопролитною Сталінградською битвою. Тут автор вживає дуже влучне порівняння: фронт горів, „мов на тілі рубці”. Емоційне напруження монологу загиблого солдата зростає, коли він запитує про те, чим же закінчилися бої під Ржевом, чи відстояли це місто бійці Червоної Армії. Для померлого це дуже важливо: адже він сподівається, що його смерть була хай маленьким, але внеском у спільну справу перемоги над ворогом.
    Не меншим хвилюванням переповнена мова героя, коли він прагне дізнатися про бої на Дону і на Волзі. Почуття патріотизму і віри в торжество справедливості не хочуть навіть допускати того, що рідна земля може опинитися під владою іноземних загарбників.
    Неперевершений майстер художнього слова, Твардовський несподівано переосмислює відомий вислів: „а інакше – не зможеш жити”. Цей вислів, зрозуміло, стосується докорів сумління тих, хто з якоїсь причини не зміг зробити важливої справи. Цікаво, що автор застосовує ці слова не до живої, а до вже мертвої людини: навіть там, у загробному житті, душі загиблих не заспокояться, якщо їх співвітчизники не здобудуть перемоги над ворогом:
           А інакше – не знаю,
    Навіть мертвому – як?
    (Тобто, фактично, ми маємо справу з текстовим оксюмороном: мертві не зможуть жити, бо їх замучать докори сумління).
    Наступним важливим моментом у вірші стають слова:
           І у мертвих, щоб знали,
    Є відрада одна:
    За Вітчизну ми впали,
    Та не впала вона.
    Ця строфа підводить перший підсумок тому, що вже розповів герой (йому не шкода свого життя, якщо врятована Вітчизна). Але в той же час рядки задають тон подальшим роздумам солдата. З гірким болем герой вірша усвідомлює, що вже ніколи на повірці не викличуть тих, хто загинув на полі бою, ніколи вони не зможуть вдягнути свої бойові ордени („Всім, що потім було, смерть мене обділила”). Всі принади життя залишаються живим. А мертвим... Їм лишень треба знати, що вони недаремно боролись „за Вітчизну свою”.
    Померлий солдат турбується про те, щоб живі гідно продовжили справу полеглих у бою, а інакше – не поминути їм прокляття мертвих.
    Символічно, що герой вірша кілька разів звертається до живих словом „браття”, що походить із глибоких традицій руського вояцтва, з героїчних народних епосів.
    Маленька надія (виражена словом „може”) на те, що ворога вже розбито, поступово виростає у вірші в міцну віру в перемогу. І причетність до цієї перемоги однакова – і мертвих і живих, бо на війні, перед обличчям смерті, всі були рівні, і кожен міг „стати наступним”. Єдине, чого б дуже хотілося померлим, – воскреснути хоч на мить, щоб дізнатися про закінчення бою, про долю Батьківщини, яку вони захищали ціною свого життя, щоб побачити
           Хто наш стяг між рядами
    Підхопив на снігу.
    Герой вірша вважає, що не тільки в бою, але і в мирний час кожна людина повинна присвятити своє життя рідній Вітчизні. Він заповідає всім прожити довге і щасливе життя, але ніколи не забувати того „воїна-брата”, який став маленькою часточкою великої Перемоги.

    Поради з виразного читання вірша
    Проводячи роботу з виразного читання, вчитель не повинен забувати про теоретичні знання, які учні вже отримали у 5-6 класі – паузи і наголоси (їх треба нагадати). Вірш Твардовського „Я поліг біля Ржева...” дає нам чудовий матеріал для вивчення (або поглиблення) поняття „емоційність читання”. Цьому значною мірою сприяє те, що твір написаний про трагічні події, а також – що оповідь у ньому йде від першої особи (що зумовлює особливості синтаксичної будови речень і посилює емоційність сприйняття). У вірші звучить інтонація піднесена і в той же час природня, оскільки вона належить людині, яка загинула в ім’я перемоги.
    Оскільки вірш „Я поліг біля Ржева...” досить довгий, для виразного читання вчителеві варто вибрати окремий уривок з нього (наприклад, 1-12 строфи). Спочатку треба розставити паузи і наголоси, а потім зробити на полях помітки щодо емоційності: позначити, з якими почуттями треба читати кожну строфу.

    „На карб не ставте дотепер мені...”


    Війна не давала спокою поетові до останніх років його життя. „Особисто я, мабуть, протягом всього свого життя не зможу відійти від суворого і величного, безкінечно різноманітного і так мало відкритого літературою світу подій, переживань і вражень воєнного періоду”, – говорив О. Твардовський.
    У 50-60-і рр. творчість поета пронизує тема історичної пам’яті. Так, у вірші „В той день, коли закінчилась війна...” Твардовський створив символічний образ взаємодії часів. Поет показує почуття живих фронтовиків: із дня Перемоги їм не загрожує смерть у бою, та саме цей день назавжди відокремив загиблих від живих. Тому тепер на живих покладена особлива відповідальність, адже мертві – безсловесні. Їх мовчазний докір закликає живих виконати свій обов’язок перед новим поколінням, але не забувати про загиблих.
    Та, мабуть, найбільш драматично тема пам’яті звучить у вірші „На карб не ставте дотепер мені...”
    Якщо зразу по закінченні війни у вірші „Я поліг біля Ржева...” Твардовський говорив від імені померлого солдата: „І ніхто перед нами із живих не в боргу”, то тепер, через два десятиліття, поет розуміє відповідальність живих перед загиблими інакше.
    Так, можливо, полеглі на полях воєнних битв ніколи б не докоряли тим, хто вижив. Але як бути їм, живим? Як ВОНИ повинні ставитись до того, що сталося і чому немає вороття. Адже людина, яка пройшла війну, неминуче відчуває свою провину перед загиблими. Пам’ять – це те, що не дає забути страшний біль, що його принесла людям війна. І жорстокість цих спогадів у тому, що з ними вже неможливо жити і радіти життю так само, як до війни. „Я живий. Я прийшов з війни живий і здоровий, – писав О. Твардовський. – Але скількох я недорахувався... Скільки людей встигли мене прочитати і, може, полюбити, а їх нема серед живих. Це була часточка мене”.
    Вірш „На карб не ставте дотепер мені...” побудований як ліричний монолог, де настрій героя коливається між двома почуттями: з одного боку, він переконує себе в повній невинності перед загиблими на полях Великої Вітчизняної війни, але з іншого – йому не дає спокою всепоглинаюче, покаянне почуття своєї вини за те, що він залишився живим. Почуття радості з приводу того, що закінчилась війна і країна піднялася з руїн, повсякчас затьмарюється гіркотою від непоправної втрати друзів, коханих, мільйонів співвітчизників, які віддали свої життя за наше майбутнє. Поет ніби ввібрав у себе весь народний біль, який луною відгукнувся у віршованих рядках.
    Цей невеличкий вірш (всього 6 рядків) вмістив у себе філософію великого прожитого життя людини, яка багато побачила і багато страждала. Адже Твардовському було про що згадати, про що боліти душею. Автор розуміє, що об’єктивно його провини перед загиблими немає (дійсно, він повністю виконав свій обов’язок, пройшовши всю війну спецкором). Але йому не дає спокою ця ніким не доведена провина – відчуття невиплатного боргу перед загиблими.
    Поетична форма дозволила авторові багато лишити за рамками вірша – він дає поштовх роздумам читача. Триразовий повтор „але ж, але ж, але ж...”, що виражає сумнів поета у можливості безтурботно жити, виводить на поверхню почуття безмірного, не стихаючого з часом болю. Я – живий, а інші – мертві – ось основний конфлікт вірша. За відкритим фіналом твору – цілий світ людських переживань, ціла життєва філософія, що могла сформуватися у людей, чиє покоління бачило стільки страшних, жорстоких випробувань. А тому кожен, хто вижив, сприймає це як нагороду, якої померлі, можливо, були варті не менше, ніж він.
    Тема вірша зумовила і його художні особливості. Автор не перенасичує рядки зображувальними засобами: лексика суха, слова чітко відібрані і всі вжиті у своєму прямому значенні. Синтаксична будова вірша відтворює монологічну мову ліричного героя. Три крапки в кінці твору підкреслюють недомовленість, обірваність роздумів у момент їх кульмінації.

    Питання для бесіди за вивченим матеріалом.
    1. Чому тема війни стала головною у творчості О. Твардовського?
      (Поет сам пройшов всю війну, працюючи спецкором).
    2. Яку назву має „Книга про бійця”, написана Твардовським у роки Великої Вітчизняної війни?
      („Василій Тьоркін”).
    3. Чи був Твардовський особисто знайомий з Тьоркіним чи це вигаданий поетом герой?
      (Тьоркін – це узагальнений образ російського солдата).
    4. Який вірш Твардовський написав від імені загиблого на війні солдата? Чи вразив вас цей авторський прийом?
      („Я поліг біля Ржева”).
    5. Як ви вважаєте, чи мав право поет писати від імені померлого?
      (Твардовський, на очах якого не раз обривалися життя учасників боїв, часто мимоволі уявляв себе на місці загиблих. Як військовий кореспондент він добре вивчив психологію солдата, якому доводилось бувати на межі життя і смерті. А тому він міг собі дозволити так переконливо „говорити” від імені загиблого).
    6. Доведіть за текстом вірша, що в монолозі ліричного героя поєднуються почуття „маленької” і „великої” людини.
      (Як звичайна людина, герой вірша хоче, щоб його не забували: щоб і ті, хто вижив на війні, і майбутні покоління були вдячні йому за принесене в жертву життя. Але як громадянин великої держави, як патріот він ще більше переймається тим, як закінчилися кровопролитні бої і чи вдалося Червоній Армії захистити Вітчизну від фашистів).
    7. Знайдіть у тексті вірша слова про те, що загиблі солдати навіть після смерті продовжують вболівати за долю Батьківщини.
      („Ні, неправда. До краю... і т.д.)
    8. Що, за словами ліричного героя вірша, залишається єдиною відрадою для загиблих? Знайдіть у вірші двічі вжите автором слово „відрада” і прокоментуйте контекст його вживання.
      (Відрадою герой вірша називає те, що мертві недаремно загинули, адже вони допомогли врятувати Вітчизну).
    9. До чого закликає солдатів-фронтовиків ліричний герой вірша?
      („Ви повинні там, браття, // Всі стоять, як стіна”).
    10. Як ви розумієте слова: „В мене мертве чоло // Не прикрила могила”?
      (У бою під Ржевом було так багато загиблих, що їм навіть не встигали копати могили, а багатьох вбитих просто засипало землею від вибухів).
    11. Чи вбачаєте ви майстерність Твардовського у словах: „Всім, що потім було, // Смерть мене обділила”?
      (Поет поєднує прислівник „потім”, що виражає майбутній час, з дієсловом минулого часу – „було”. Це створює оригінальне словосполучення, що досить органічно звучить саме від особи померлого).
    12. Які географічні назви згадані у вірші? Про які бої, крім ржевського, говорить ліричний герой?
      (Сталінград, Дон, Волга, Москва, кордон Європи, Урал, Смоленськ, Берлін).
    13. Чому ліричному герою вірша важливо бути впевненим, що була „та остання п’ядь”, далі якої не відступили радянські війська?
      („Остання п’ядь” – це те місце, за яке не можна пропускати ворога. Герой вірша вважає, що це кузні Уралу – стратегічний об’єкт країни. А тому солдати повинні були захищатися до кінця й обов’язково вистояти).
    14. Як ліричний герой визначає часточку кожної людини в перемозі над ворогом?
      („І живі, і що впали, – // Всі були нарівні”),
    15. Чи завинили (з точки зору ліричного героя) живі перед мертвими?
      („І ніхто перед нами // Із живих не в боргу”).
    16. Чого найбільше хотілося б герою вірша?
      (Хотілось би хоч на мить воскреснути, щоб на власні очі побачити свято Перемоги і порадіти разом з усім своїм народом).
    17. Який заповіт звучить у кінці вірша з вуст ліричного героя?
      (Він заповідає тим, хто залишився живим, і їх нащадкам прожити у щасті і вірно служити Батьківщині, не забуваючи про „воїна-брата, що поліг у бою”).
    18. Чи справляють на вас враження твори про події Великої Вітчизняної війни?


    Підсумок. Велика Вітчизняна війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Художня література не могла залишатися осторонь цієї історичної події. Не можна знайти жодної аналогії такій масовій участі письменників у безпосередній літературній бойовій роботі, яку розгорнули майстри слова у боротьбі з гітлеризмом. Загальна кількість письменників-фронтовиків у роки війни досягла двох тисяч. Вони намагалися бути присутніми на передовій – там, де всі страхіття війни можна було спостерігати на власні очі. О.Т. Твардовський – один із тих, хто прагнув осмислити війну в усіх аспектах – як історичне, соціальне і загальнолюдське явище. Це ми можемо спостерігати у відомому вірші поета:
           Война — жесточе нету слова.
    Война — печальней нету слова.
    Война — святее нету слова
    В тоске и славе этих лет.
    И на устах у нас иного
    Еще не может быть и нет.
    У першому рядку звучить пафос неприйняття, заперечення війни як антигуманного явища, у другому – чується оплакування мільйонних жертв війни, а в третьому – усвідомлення святості обов’язку кожної людини боронити свою рідну землю. Фінал вірша – це ствердження того, що сказане вище – прописна істина, про яку не можна забувати.все для dle
    Просмотров: 1 625
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.