Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям
    » » Франческо Петрарка - Лірика


    Франческо Петрарка - Лірика

    Рейтинг:
    Категорія: Вивчення лірики

    ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКА

    (1304-1374)

    Франческо Петрарка - Лірика


    Методичний коментар. З огляду на те, що у шкільному підручнику біографія Ф. Петрарки описана досить детально, ми не ставили перед собою завдання доповнювати її нагромадженням іншого фактичного матеріалу, а лише представили свій варіант короткої біографічної довідки про поета та перелік його основних творів.
    У той же час (як альтернативний варіант) ми подаємо у формі есе іншу розповідь про поета – „Кохання справжнє непідвладне часу...” Вона складена за матеріалами книги Р.С. Білоусова „Самые знаменитые влюбленные”. – М., 1999. – С. 39-52. Сподіваємося, що творчий вчитель знайде цьому матеріалу місце на одному з уроків про Петрарку. Ми вважаємо, що есе краще прочитати після вивчення сонетів – так воно справить більше враження на слухачів. Можна підключити до його читання елемент інсценування та створити музичний фон (наприклад, із творів Ліста).
    З теорії літератури пропонується матеріал про сонет. Учням варто записати основні теоретичні положення в робочі зошити, бо пізніше на уроках вони будуть вивчати сонети Шекспіра і тоді доцільно буде порівняти ознаки жанру сонета у Петрарки та Шекспіра.
    В аналізі збірки Петрарки „Канцоньєре” увага зосереджена на її структурі, головній думці та мотивах книги, образах автора, ліричного героя та героїні, а також на основних художніх засобах віршів.
    Подається також детальний коментар щодо проведення фрагмента уроку виразного читання на матеріалі одного з петрарківських сонетів.

    Біографічна довідка
    Петрарка народився 20 липня 1304 року в Ареццо (Франція), куди за участь у політичних подіях був висланий його батько – флорентійський нотаріус. Коли синові було сім місяців, мати виїхала з сином до Анчизи. А на початку 1312 року вся сім’я поселилася в невеличкому містечку поблизу Авіньйона на півдні Франції.
    Після чотирьох років занять з приватним вчителем Франческа за велінням батька вступає до юридичної школи в Монпельє, а в 1320 році продовжує навчання за цим же фахом у Болоньї – в одному з найкращих на той час університетів у Європі. Але у студентські роки Франческо мріяв не про кар’єру правознавця, а про вільну літературну творчість, бо вже тоді виявляв нахил до написання віршів. Та зробити рішучий крок у цьому напрямку він зміг лише після смерті батька – у 1326 році. Саме тоді Петрарка повертається в Авіньйон.
    Щоб заробляти на життя, Петрарка вирішив прийняти духовний сан, адже у спадщину від батька, за словами самого поета, він отримав лише рукопис творів Цицерона. Відомостей про те, чи здійснював він богослужіння, не збереглося. Але у колі священиків він зблизився з могутньою родиною Колонна (Стефано та його синами – Джакомо і Джованні). З Джакомо Петрарка був знайомий ще з університетських часів. Джованні, який стане покровителем поета, на той час вже був кардиналом.
    Навесні 1327 року в житті Петрарки станеться подія, яку можна вважати знаковою у долі поета: у Страсну П’ятницю в авіньйонській церкві Святої Клари він зустрів дівчину на ім’я Лаура. Нерозділене кохання до неї стане головним джерелом поезії Петрарки і в той же час однією з причин, що спонукали поета покинути Авіньйон і оселитися у тихому містечку Воклюз.
    Там він придбав невеличке помістя і розпочав плідну літературну діяльність: Петрарка створює книгу „Про славних мужів” (зібрання біографій видатних людей античності), пише вірші італійською мовою, комедію „Філологія” (нині втрачену). Поет багато подорожує, поглиблює свої знання читанням книжок. У 1337 році він відвідав Рим. Ця поїздка справила на Петрарку величезне враження: він починає глибоко вивчати італійську культуру й історію цього величного міста.
    Літературна творчість Петрарки та покровительство Колонна зумовили швидкий ріст популярності поета. Він майже одночасно отримав запрошення з Парижа, Неаполя і Риму прийняти коронування лавровим вінком. Петрарка обирає Рим. 8 квітня 1341 року за рішенням римського сенату він був урочисто увінчаний лаврами поета-лауреата, що дозволило йому стати почесним римським громадянином.
    Проживши близько року при дворі пармського тирана Аццо ді Корреджіо, Петрарка знову повернувся до Воклюза. Мріючи про відродження величі древнього Риму, він став проповідувати відновлення римської республіки. Після двох тривалих подорожей по Італії (1344-1345 і 1347-1351), де він встановив численні дружні стосунки (у тому числі й зі знаменитим автором „Декамерона” Дж. Боккаччо), Петрарка назавжди залишає Воклюз (1353).
    Відхиливши запропоновану йому кафедру у Флоренції, Петрарка оселився в Мілані при дворі архієпископа Джованні Віконті, де виконував різні дипломатичні місії (навіть побував на прийомі в Празі у Карла ІV).
    У 1361 році, рятуючись від чуми, що лютувала у Мілані, Петрарка переїздить до Падуї, а через рік до Венеції (1362-1367), де на той час мешкала його незаконнонароджена дочка з чоловіком. Звідси майже щорічно поет виїжджав у тривалі подорожі по Італії.
    У 1370 році Петрарка купив невеличку віллу в селі Аркуа, поблизу Падуї. В останні сім років життя поет продовжував вдосконалювати найзнаменитішу свою книгу – „Канцоньєре”. Остання прижиттєва редакція „Книги пісень” датована 1373 роком.
    Помер Петрарка в Аркуа в ніч з 18 на 19 липня 1374 року, не доживши одного дня до свого 70-річчя. Його знайшли ранком за столом з пером в руці над життєписом Цезаря.

    Загальна характеристика творчої спадщини Петрарки


    Петрарку вважають родоначальником гуманістичної культури епохи Відродження, поряд з Данте і Боккаччо – творцем італійської літературної мови.
    Серед творів Петрарки – трактати, поеми, сонети, канцони, секстини, балади, мадригали, листи, афоризми та інші жанри.
    Твори Петрарки розділяються на дві частини: латиномовні (вони, в основному, мають історичне значення) та італійську поезію (яка, в основному, і зумовила всесвітню славу поета).
    Найвідоміші твори латинською мовою: філософський трактат „Моя таємниця, або Книга бесід про презирство до світу”, цикл дидактичних поем („Тріумф кохання”, „Тріумф цноти”, „Тріумф Смерті”, „Тріумф Слави”, „Тріумф Часу”, „Тріумф Вічності”); поема „Африка”; лірична збірка „Буколіки”; автобіографія „Лист до нащадків”.
    Головна перлина італомовної спадщини Петрарки – збірка сонетів „Канцоньєре”.

    Теорія літератури. Сонет називають царем поезії, оскільки він, на думку дослідників, має унікальну природу тексту, поєднує гармонійно форму і зміст, чітко передає думки про світ і людину, має філософський дух в осмисленні предметів, явищ навколишньої дійсності.
    Сонет з’явився в Італії в XIII ст. Започаткував цю форму віршування Джакомо да Лентіні. Свою класичну досконалість сонет отримав під пером Данте Аліґ’єрі (сонети про Беатріче) та Франческо Петрарки (сонети про Лауру). Подальший розвиток цієї жанрової форми ми спостерігаємо у XVI ст. столітті у творчості П’єра де Ронсара, а наприкінці XVI ст. вже в Англії – у Вільяма Шекспіра.
    Сонет – старовинна канонічна форма вірша (італ. sоnеttо – звучати), будується з чотирнадцятьох рядків п’ятистопного ямба, хоча буває шестистопний і чотиристопний ямб. Композиційно сонет поділяється на дві частини: в першу входить вісім рядків (зав’язка), у другу – шість рядків (розв’язка). Перша частина має два чотиривірші, друга – два тривірші.
    Науковці дослідили, що сонет нагадує невеличку поему, в якій проявляється ритм індивідуально завершеного твору, де відповідно до композиції зміст розгортається за схемою. Перший чотиривірш ставить тему, другий чотиривірш її поглиблює, далі перший тривірш робить злам, включаючи тему, що протилежна попередній, а останній тривірш художньо розв’язує це утворене протиріччя. Тобто схематично це виглядає так: теза – розвиток тези – антитеза – синтез. Це класичний варіант сонета, який об’єднаний двома римами в такому порядку: абба абба або абаб абаб, ввг дгд або ввг ддг. Але можливі й інші варіанти розташування рим – все залежить від винахідливості автора, настрою та ритму образності сонета, афористичності письма.

    Збірка „Канцоньєре”


    Особливе значення у творчому спадку Франческо Петрарки має любовна лірика, присвячена коханій жінці поета – Лаурі. „Канцоньєре” („Книга пісень”) написана італійською мовою. Вона стала справою всього творчого життя поета, адже роботу над нею поет розпочав ще у 1330-і роки, а закінчив незадовго до смерті. „Книга пісень” – лірична сповідь Петрарки, поетична історія його кохання. Нерозділене кохання до Лаури стало джерелом натхнення для Петрарки, зумовивши величезний злет його творчості.
    Збірка складається з двох частин – „На життя донни Лаури” та „На смерть донни Лаури” (відомо, що у 1347 році її життя забрала чума). У збірці 365 творів (за кількістю днів у році), з них – 317 сонетів, 28 канцон, 9 секстин, 7 балад та 4 мадригали. Це своєрідний поетичний щоденник, у якому виявилось протиріччя між аскетичною середньовічною свідомістю і ствердженням нового бачення світу. А тому книга „Канцоньєре” стала новим етапом у розвитку італійської і європейської поезії.
    Головна тема „Книги пісень” розкрита вже в першому, вступному сонеті – це висока, чиста, поривчаста, але несмілива і нерозділена любов. Тут же Петрарка торкається і внутрішньої організації збірки: він висловлює надію, що його різностильна розповідь зустріне співчуття і розуміння. Поет сподівається пробудити в читачах ті самі почуття, яких зараз соромиться і які викликають у нього біль каяття. Таким чином формується внутрішнє протиріччя книги: воно полягає у розділенні ліричного „я” на автора і героя. Поет дивиться на себе збоку, робить себе об’єктом споглядання і роздумів, аналізує і оцінює свій внутрішній світ, бо тепер він уже багато в чому не такий, як був раніше. Тобто між автором і героєм існує певна дистанція, і „Канцоньєре” сприймається як поетична сповідь вже зрілої людини (яка досить багато бачила на своєму віку) про пережиті у часи молодості сильні почуття.
    Спостерігаючи за будовою книги, можна побачити, що Петрарка намагається дотримуватись хронології життєвого роману. Але у внутрішній структурі хбірки ні з образом Лаури, ні з коханням до неї не відбувається істотних змін: і в першій, і в другій частині книги поет говорить про своє нерозділене почуття, а сама Лаура в розділі „На смерть донни Лаури” не менш прекрасна і не менш реальна (а також не менш кохана), ніж у віршах, створених за її життя. Спогади відроджують кохання і стирають межі між реальним і ідеальним, між минулим і сьогоденням, між життям і смертю.
    У зображенні Петраркою коханої жінки помітні риси реалістичного стилю, що почав зароджуватись у ренесансній культурі. Хоча у віршах наявні елементи ідеалізації героїні, та Лаура не втрачає своїх реальних рис, не стає алегоричною фігурою, безплотним символом краси і благородства. Вона залишається прекрасною реальною жінкою, якою безмежно захоплюється поет. Причому реалістичних ознак героїні надає не стільки опис деталей її зовнішності (золотисте волосся, красива рука, зелений колір її суконь і т.п.), скільки своєрідний внутрішній світ поета: образ Лаури отримує життя від плину реальних людських спогадів, у яких вона виникає як прекрасне видіння і поза якими вона не існує. Психологічна правдивість образу Лаури в тому, що читач бачить її такою, якою її сприймає закоханий поет, для котрого вона не божество, а реальна жінка, хоч інколи й ідеалізована у традиціях ренесансного стилю.
    У „Книзі пісень” звучить мотив спокути, який Петрарка розуміє індивідуально: спокута, за Петраркою, швидше, не в тому, щоб відректися від любовного гріха, а в досягненні вищого вияву своєї пристрасті, адже навіть грішне кохання може бути виправдане перед Господом як чиста поезія.
    Кохання у „Книзі пісень” – не тільки радість, але й біль, бо воно реальне. Це частіше сумне, а інколи страдницьке, тривожне почуття, що навіть межує з відчаєм, бо йому судилося бути нерозділеним. Щасливих хвилин поет може згадати не так вже й багато. Він кається у гріховності своєї любові, але все одно не зрікається її. Зображуючи свій смуток, Петрарка часто проектував його на природу, і тоді його внутрішній світ ставав часточкою багатомірного, неосяжного життя, а кохання – високою, філософською категорією.
    Збірка „Канцоньєре” складена зі, здавалось би, автономних по відношенню один до одного ліричних фрагментів. Кожен сонет відображує якийсь реальний стан внутрішнього життя поета, має свій власний зміст і може бути естетично сприйнятим сам по собі. Та в той же час він включається у загальне художнє полотнище книги, враження від якого визначається новим, у порівнянні з середньовічним, розумінням кохання, характерним для гуманізму епохи Відродження.
    Цілісність „Канцоньєре” реалізується в єдності образної системи і поетичної мови. Петрарка обновив не тільки зміст поезії, але й створив досконалу віршову форму: його вірш відзначається музикальністю, образи витончені, стилістичні прийоми (такі як антитеза і риторичне запитання), що відображують сум’яття душі і надають сонетам драматичного звучання, не порушують мелодійності вірша і гармонійного характеру всієї петрарківської поезії.
    Петрарка створив у „Книзі пісень” особливий художній стиль – стиль ренесанс, який через півтора століття вплинув на поезію всього європейського Відродження.
    Українською мовою сонети Петрарки перекладали Д. Павличко, Г. Кочур, М. Писаревська, І. Стешенко та ін. Ілюстрації до книги „Канцоньєре” зробив художник А. Гончаров.

    Кохання справжнє непідвладне часу...
    (За матеріалами книги Р.С. Білоусова „Самые знаменитые влюбленные”. – М., 1999)
    Світанок ледь займався, коли Петрарка вийшов з будинку. У цю ранню годину він любив споглядати сільську ідилію. У його житті не раз бувало, коли, стомлений шумом і суєтою міст, він ховався тут у Воклюзі – відокремленій долині біля витоку Сорга, що стала для нього пристанню в морі життєвих бур.
    Колись Гомер, сходивши цілий світ, залишився жити на узбережжі серед суворих скель і лісистих гір. Так і він, Петрарка, оселився біля підніжжя білосніжної Вітряної гори – найвищої в окрузі і помітної здалеку. І як його улюблений Вергілій, який геніальністю не поступався сліпому грекові, залишив у свій час Рим й усамітнився на пустельному морському березі, так і він, Франческо Петрарка, втік з Авіньйона, цього сучасного Вавилона, і сховався в заальпійських передгір’ях, знайшовши тут джерело свого натхнення.
    Раніш, у молоді роки, у запалі юнацької допитливості, він волів вести мандрівне життя. Об’їздив Францію, Фландрію, Німеччину... Тоді в нього не було можливості перепочити, пожити де-небудь пустельником, утекти від тривог і турбот, сховатися від самовладних князів, заздрісних вельмож і гордовитих городян там, де немає ні обману, ні нахабності, ні підлесливості, а тільки спокій, свіже повітря, сонце, річка, квіти, ліси, зелені галявини, спів птахів.
    ...Сонце ще не з’явилося, але от-от повинно було спалахнути над білою шапкою Вітряної гори, злегка вже пофарбованої рожевим світлом.
    Наставав знаменний, незабутній для Петрарки день – 6 квітня. Багато років тому таким же квітневим ранком він уперше побачив біляву красуню з чорними очима. Звали її Лаура, він зустрів її в авіньйонській церкві святої Клари. І цей же день двадцять один рік по тому став для нього фатальним: життя Лаури забрала нещадна чума. Так, видно, завгодно було Господові Вседержителеві. Усі ці роки Петрарка полум’яно кохав цю жінку, хоча вона і була заміжня і стала матір’ю одинадцяти дітей. І взагалі вони бачилися усього кілька разів, обмінявшись лише побіжними поглядами. Він кохав її духовною любов’ю, вважаючи даму свого серця взірцем досконалості і чистоти, не сміючи і мріяти про гріховний дотик.
    Древні говорили: усяка любов починається з погляду. Але якщо у певної частини людей вона бере початок у розумі, то любов людини чуттєвої обов’язково прагне дотику. Любов першу називають божественною, а другу – частіше вульгарною. Одна надихається Венерою небесною, інша – земною. От і Петрарку не раз докоряли земною природою його почуття до Лаури, переконували, що, якщо він міг любити тільки те, що постає перед його поглядом, виходить, він любив тіло. Що міг він відповісти на це? Тільки те, що усе залежало від цнотливості його коханої. Вона залишилася неприступною і твердою, як алмаз, і ніщо, навіть гімни в її честь, ним складені, котрі, безсумнівно, були їй відомі і тішили самолюбство, не похитнули її жіночої честі. Так він пізнав, що любов є найлютіша з пристрастей і що найнещасніший той, котрого не кохають. Чи не це і спонукувало його до мандрівок, бо зміна місць, за рецептом Овідія, допомагає зцілитися від серцевої недуги. Але, на жаль, і мандрівки не вилікували його. Де б він не був, куди б не заносила доля, всюди його переслідував образ коханої.
    Тоді Петрарка вирішив випробувати ще один стародавній рецепт: відвернути душу від кохання допомагає нове захоплення. Він не залишився пустельником, навпаки, каявся у своїй чуттєвості, яку прагнув побороти ще з молодих років.
    Мабуть, уперше він пережив закоханість ще до зустрічі з Лаурою, у ті роки, коли вчився в Болонському університеті. Там він захопився Новелою д’Андреа, що викладала юриспруденцію, – не тільки високоосвіченою для свого часу, але і настільки прекрасною жінкою, що їй, кажуть, доводилося читати лекції, сховавшись за ширмою, щоб не відволікати уваги школярів.
    Траплялося йому закохуватися і потім. Якось з бажанням побачити світ і в пориві молодого запалу він дістався до берегів Рейну і потрапив у Кельн. Місто зачарувало його не стільки чудовим собором, скільки своїми жінками. Тут міг закохатися кожен, у кого серце залишалося ще вільним. І Петрарка готовий був би знайти серед цього розкішного квітника свою даму серця, якби воно вже не належало інший, а він в той час не писав щоденник любові – присвячені Лаурі сонети, далекі від звичних земних прагнень...
    За любов до лісів і самоти Петрарку прозвали Сильваном – божеством, чимось схожим на міфічного Пана. Він і насправді був схожим на нього не тільки за способом життя, але і за всім своїм виглядом – простим селянським одягом.
    Сьогодні, щоправда, йому доведеться порушити свою самотність. З Авіньйона повинен приїхати майстер Гвідо. Петрарка чекає його з нетерпінням – якийсь час тому він замовив йому камею з хмарного агата. Петрарка розумівся на стародавнім мистецтві гліптики – різьбленню по кольорових мінералах. Він зібрав цілу колекцію античних гем – багато хто цим захоплювалися у той час. У ній були прекрасні мініатюри: з врізаним зображенням – інталії, з опуклим – камеї.
    Колись ці геми прикрашали вельмож, їх носили на поясі й зап’ястях, у вигляді перснів – вони слугували особистими печатками. На деяких були написи й емблеми. Їх шанували як амулети і талісмани, наділяючи надприродною силою, бо вірили в чудодійні властивості каменів. Петрарка читав про це у древньому трактаті і був переконаний, що ці властивості пов’язані з астрологією і магією. Він вірив, що геми здатні відвернути нещастя й оберегти від лихого ока, принести удачу і багатство, допомогти приворожити красуню і зберегти кохання.
    Недавно Петрарці дісталася чудова древня гема, що приніс йому сусід-селянин. Він знайшов її на своєму винограднику. Петрарка відразу визначив, що це камея з рідкісного каменя – геліотропа – зеленого, з червоними, немов бризки крові, цяточками. Коли ж промив знахідку і роздивився зображення, його охопив ще більший захват: на камеї були майстерно вирізані Амур і Психея, що назавжди з’єдналися в поцілунку. Справжній шедевр! Саме тоді в Петрарки народилася думка замовити камею з портретом Лаури – вона стала б його талісманом. Він буде носити камею, ніколи з нею не розлучаючись. Недосяжна і далека за життя, його кохана відтепер назавжди перебуватиме поряд з ним...
    Петрарка йшов уздовж берега Copra туди, де потік, падаючи з величезної висоти з печери, мчить між стрімкими скелями. По коротенькому місточку він вийшов до тінистої галявини біля кам’яного навісу в скелі. Це було його улюблене місце, де він, ховаючись від палючого сонця, часто проводив денні годинник. Тут йому добре думалося, геній місця підстьобував уяву, розпалюючи жагу творчості.
    Згадалося, як одного разу, стомлений прогулянкою, він заснув під навісом. У сні, як наяву, з’явилася йому Лаура. На ній була блакитна сукня. Золоте волосся було схоплене червоною стрічкою, над довгастими, немов оливки, очима зметнулися брови, губи пофарбовані в кораловий колір, на щоках грає світло ранкової зорі. Вона плавно ступала, ніби пливла в повітрі, протягуючи до нього вузькі долоні білих, як лілії, рук. Вуста її відкрилися і вимовили ті слова, які він так мріяв почути. Лаура зізналася, що кохала його, але уникала зустрічей з ним заради спільного їхнього порятунку. Пробудившись, він склав тоді рядки:
           Чи скиглення в гаях зачується пташине,
    Чи в літнім вітерці зашепчуть деревá,
    Чи лепетливих вод гармонія жива
    Сюди до берега зеленого долине,
    Де я сиджу й пишу погожої години, –
    Про неї, дар небес, що нині укрива
    Глибінь землі, я сню і мислю, і слова,
    Здається, з уст живих спадають у долини.
    „Для чого завчасу марнуєш ти свій вік? –
    Вчувається мені. – Для чого з-під повік
    Струмиш потоки сліз розпучливо, безсило?
    Я вмерла, щоб ланцюг скороминущих літ
    Зімкнути з вічністю; зіниці я склепила,
    Щоб їх розкрити там, у непомеркний світ”.
    (Пер. М. Зерова)
    На жаль, у земному житті йому не призначено більше побачитися з Лаурою. І він розмірковував над питанням, чи можна уникнути розлуки, коли один із закоханих залишається у тлінному світі, а інший підноситься в царство небесне? Як зробити так, щоб пам’ять про коханого, взятого Богом, вічно перебувала у твоїй свідомості? Вірна Артемізія, дружина карійского царя, що жагуче його кохала, обрала для цього більш ніж дивний спосіб. Щоб і після смерті чоловік завжди перебував з нею, вона, навіжена у своїй пристрасті, перетворила тіло померлого в порошок і, розчинивши у воді, випила цей варварський напій.
    Інші, хто не бажав і після смерті коханого розлучатися з ним, воліли піти вслід – кінчали самогубством.
    От і його тільки там, за труною, коли закінчить він свій земний шлях, може чекати побачення з коханою... Скільки йому ще залишилося? І взагалі, хто може знати, коли настане його останній день?
           Коли любов, схиливши зір, нетлінне
    Збирає дихання в одно зітхання
    I перетворює його в звучання
    Ясне, благе, небесне, янголине,
    Моє все серце так розкішно гине,
    I так нуртують мислі і бажання,
    Що мовлю я: „О мите, будь остання,
    Якщо такої гідний я кончини!”
    Але той голос, що в його я волі,
    Спиняє душу, відійти готову:
    Його впиваючи, вона блаженна.
    I знов живу я, і моєї долі
    Нить то вкоротить, то розгорне нову
    Вона, що межи нас, небес сирена.
    (Пер. М. Ореста)
    Ці думки воскрешали спогади про минуле. Перед очима низкою проходили люди і міста, спливали фізіономії недругів, обличчя друзів і тонкий профіль тієї єдиної, котру зустрів у той далекий ранній квітневий ранок в авіньйонській церкві, і в серці його, як від іскри, спалахнула пожежа.
    Дивно чути, коли дехто навіть з його друзів сумнівається в тім, що Лаура була жінкою у плоті. Її вважають породженням палкої уяви поета, навіть ім’я її – вигаданим, а зітхання у віршах – удаваними.
    Та щоб переконатися у протилежному, досить зазирнути в пергаментний кодекс Вергілія, незмінний супутник мандрівок Петрарки. Багато років служить він йому чимось на зразок записної книжки. На полях замітки про прочитані книги, деякі дати, спостереження і міркування. Але головне – на звороті першої сторінки: цей запис, цей документ серця залишиться найдостовірнішим свідченням, що тоді-то і там-то він, Петрарка, уперше зустрів донну Лауру де Нов, славну своїми чеснотами й оспівану ним у віршах.
    Усе це схоже на історію про Беатриче. Їй теж відмовляли в реальному бутті. А тим часом, як стверджує його друг Боккаччо, любов Данте була цілком земною пристрастю. Боккаччо назвав навіть її ім’я – Портинарі.
    Що стосується його Лаури, то тим, хто сумнівається в її реальності, він може показати її портрет. У свій час його намалював Симоні Мартіні із Сієни – художник при авіньйонській курії.
    Зла Парка – богиня долі – безжалісно перервала нитку земного існування Лаури і засудила поета пережити ту, у чиїх рисах сяяв відблиск божественної краси. Коли в останні роки життя Петрарка дописував сонети про померлу Лауру, йому дорікали в тім, що соромно вдавати закоханого старого. Залиш, мовляв, дитячу дурницю, загаси юнацьке полум’я, припини вічно уболівати про ту, що пішла. Чужа смерть не дасть безсмертя. Більше міркуй про власну смерть і пам’ятай про свою сивину. Біжи від солодко-гірких спогадів, тому що немає нічого боліснішого, ніж оплакування колишнього кохання.
    ...Час йшов до полудня, і пора вже було повертатися додому, тому що от-от повинен був прийти майстер Гвідо.
    Досвідчений у спілкуванні з клієнтами, серед яких переважали люди заможні, Гвідо не квапився перейти до справи. Спочатку довідався про здоров’я синьйора Франческо. А Петрарка поцікавився, як йдуть справи в усім відомого золотих справ майстра Энріко.
    – У старі часи вірили, – сказав Петрарка, – що геми охороняють від хвороб, важливо тільки правильно обрати камінь, зробити потрібне зображення або напис-заклинання.
    Майстер Гвідо зрозумів, що настав час згадати про мету свого приїзду. Він дістав зі шкіряного гаманця, прикріпленого до пояса, невелику коробочку і, відкривши її, простягнув Петрарці. На тлі чорного оксамиту виділявся силует Лаури, вирізаний із хмарного агата.
    – Господи, – подумав Петрарка, – яка краса! Неначе жива! Тепер сама Лета неспроможна відібрати її в мене...
    Різьбяр, задоволений ефектом, що справила його робота, не без самовдоволення зауважив, що намагався дотримуватися опису зовнішнього вигляду дами – того вигляду, яким його намалював сам Петрарка. І, немов угадуючи намір замовника, додав:
    – Якщо синьйор хоче, щоб ця камея служила йому талісманом, то носити її треба на грудях.
    …Задзвонили до вечірні. Спохватившись, майстер Гвідо підвівся – треба було поспішати в зворотній шлях. Подякувавши за частування і золоті дукати, отримані за роботу, він вирушив по авіньонській дорозі.
    Швидко смеркло. Петрарка запалив свічу. На столі перед ним лежала камея. Профіль Лаури з хмарного агата, освітлений мерехтливим вогнем, немов світився зсередини якимсь неземним, чарівним світлом.
    Милуючись, він думав про те, що любов, як справедливо помітив Платон, є бажання краси. У його любові ніколи не було нічого ганебного, нічого непристойного, крім хіба що її надмірності. І слова сонета – „уся ти прекрасна, кохана моя”, – він завжди тлумачив по відношенню до душі. Надати перевагу красі тілесній над красою душевною значило б принизити гідність кохання.
    Петрарка ретельно вибрав ще не загострене гусяче перо. Маленьким ножиком зрізав його, як годилося, навскіс, потім розщепив кінчик, щоб краще утримувалися чорнило, і, обережно вмочивши у флакон з чорною, приготовленою з чорнильних горішків вологою, почав виводити букви, що особливо полюбились йому своїм написанням – ЛАУРА. На жовтий лист лягали рівні, круглі, з ледь помітним нахилом вправо букви. Він писав, неначе вимовляв слова молитви, возносячи хвалу Всевишньому за те, що послав йому серед тисяч жінок одну-єдину, що стала його вічною коханою:
           Благословенні місяць, день і рік,
    Пора, година, край, містина мила,
    Коли краса її очей сп’янила
    Мене, і став я бранцем їх повік...

    Виразне читання. Сонет Ф. Петрарки „Як не любов, то що це бути може?” у перекладі Д. Паламарчука – один із тих творів, звернення до яких відкриває широкі можливості для навчання виразному читанню. Адже у цьому сонеті наявний багатий матеріал для тренування емоційності читання, досить виразна (а тому легко визначається) мелодика. Завдяки підвищеній емоційності твору, не складає труднощів знайти слова, на які падає не тільки фразовий, але й логічний наголос. Крім того, на цьому творі учні наочно познайомляться з прикладами психологічних пауз, які можна віднайти далеко не у кожному художньому тексті.
    Етапи підготовки до виразного читання будуть традиційними:
    1. 1Підготовчий етап: визначення жанру твору (інтимна лірика) та особливостей його форми (сонет).
    2. Виразне читання сонета вчителем. Або (як альтернативний варіант) індивідуальне читання учнями вірша (про себе).
    3. Визначення основної думки твору і переважаючого настрою для розуміння основ емоційності читання (деталі емоційності визначатимемо в ході поступового розбору тексту).
    4. Робота над мовленнєвою партитурою (на дошці і в зошитах). Приводимо зразок партитури:
             Як не любов, | то що це бути може? |
      А як любов, | то що таке вона? |
      Добро? – \/ Та ж в ній скорбота нищівна. |
      Зло? – \/ Але ж муки ці солодкі, боже! |
      Горіти хочу? | Бідкатись негоже. |
      Не хочу? | То даремна скарг луна. |
      Живлюща смерте, | втіхо навісна! |
      Хто твій тягар | здолати допоможе? |
      Чужій чи власній волі я служу? |
      Неначе в просторінь морську безкраю, |
      В човні хисткому | рушив без керма; |
      Про мудрість | тут і думати дарма – |
      Чого я хочу – \/ й сам уже не знаю: \/
      Палаю в стужу, | в спеку – | весь дрижу. |
      Восьмикласники вже повинні мати навички самостійного створення партитур. Вчитель прокоментує лише найбільш складні чи цікаві моменти. Ми радимо звернути увагу, у першу чергу, на слова, на які падає логічний наголос (вони підкреслені двома рисками) і запропонувати учням мотивувати таке їх виділення. Крім того, важливо прокоментувати постановку всіх психологічних пауз (вони позначені \/) і нагадати учням, що психологічна пауза – це не просто мовчання, а мовчання, наповнене змістом, тобто таке, під час якого треба грати роль – особливо глибоко відчувати настрій і конкретної фрази, і всього твору. Передбачаємо також можливу помилку учнів: перед словом „Боже” хоч і стоїть розділовий знак, але робити на його місці паузу не потрібно (за правилами виразного читання пауза недоречна перед звертаннями і перед вставними словами).
    5. Робота над технікою мовлення: виконання кількох вправ на відпрацювання вірного дихання, якостей голосу і дикції (їх можна провести на матеріалі читання окремих фраз із сонета).
    6. Виразне читання сонета учнями.
    7. Оцінка читання однокласниками та вчителем.

    Примітка. Підготовча робота з художнім текстом може проводитись на попередньому уроці. Вдома учні його опрацьовують (вивчають партитуру, тренують дихання, голос, дикцію, вчать вірш напам’ять) і лише на наступному уроці вони будуть готові здавати як домашнє завдання виразне читання на оцінку. Тобто, восьмикласники повинні працювати над своїм виразним читанням не тільки в класі, але й вдосконалювати його навички вдома. Отже, ми радимо розділяти деякі уроки виразного читання на дві частини, а кожен вчитель вирішить для себе, скільки хвилин навчального часу варто відвести на кожну з частин. У такому випадку домашнє завдання може бути таким: Напишіть на полях до тексту сонета найбільш важливі, з вашої точки зору, поради стосовно емоційності читання окремих строф, рядків чи слів. Позначте стрілочками над підкресленими словами основні мелодійні ходи. Дайте кілька порад щодо темпу і гучності читання.

    Творче завдання. Порівняйте сонет Петрарки „Як не любов, то що це бути може?” з газеллю Гафіза „Серце – скинія святині”. Що спільного у тематиці цих двох віршів?все для dle
    Просмотров: 11 009
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.