Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям
    » » Адам Міцкевич - Лірика


    Адам Міцкевич - Лірика

    Рейтинг:
    Категорія: Вивчення лірики

    АДАМ МІЦКЕВИЧ

    (1798-1824)

    Адам Міцкевич - Лірика


    1. „Альпухара” (із поеми „Конрад Валленрод”).


    2. „Кримські сонети” („Бахчисарай”, „Гробниця Полоцької”, „Буря”, „Пілігрим”).


    Методичний коментар.
    Для поляків Адам Міцкевич – „національний пророк”, як і для шотландців Роберт Бернс, для угорців – Шандор Петефі, для росіян – Олександр Пушкін, а для українців – Тарас Шевченко.
    Шкільна програма у 7 класі відводить на вивчення балади „Альпухара” А. Міцкевича 1 годину. Учням доцільно дати відомості про життєві дороги поета, вказати, що балада „Альпухара” є складовою частиною поеми „Конрад Валленрод”, що присвячена героїчній боротьбі поляків проти Тевтонського ордену хрестоносців у ХІV столітті, розкрити своєрідність поеми „Альпухара”.

    Матеріали до уроку

    Життєві дороги Адама Міцкевича


    Міцкевича називають великим пілігримом і пророком Польщі доби романтизму. За висловлюванням І. Франка, Адам Міцкевич – “найбільший поет польської нації і один з найгеніальніших людей, яких видало людство”.
    Народився майбутній поет 24 грудня 1798 року на хуторі Заосся біля Новогрудка (нині Білорусія) в родині збіднілого шляхтича, що обіймав посаду адвоката.
    До самостійного життя майбутнього поета привчали обставини (він рано втратив батька). У 1815 році Міцкевич вступає до Віленського університету. У студентські роки звертається до літературної творчості. Перші проби пера – два невеликих томики „Поезій” – було зібрано і видано при сприянні друзів у Вільно.
    Успіх молодому поетові принесла ода “До молодості” (1820). А у 1822 році виходить збірка Міцкевича “Поезія”, що стала маніфестом польського романтизму.
    Але, віддаючи перевагу літературній творчості, Міцкевич не полишає діяльності суспільно-політичної. Він стає активним учасником патріотичних молодіжних організацій, за що його у 1824 році висилають в Росію. Перебуваючи у Москві, а потім в Петербурзі. Міцкевич зблизився з декабристами, що привнесло бунтарські ноти в його творчість.
    З 1825 року поет працює чиновником у московській канцелярії генерал-губернатора. У цьому ж році він відвідує Харків, де знайомиться з відомим українським письменником Петром Гулаком-Артемовським.
    Навесні 1826 року Міцкевич зблизився зі співробітниками журналу „Московський телеграф” – поетами і прозаїками, що сповідували демократичні погляди на життя. Цікавим і яскравим було знайомство А. Міцкевича з О. Пушкіним: вони ходять разом на літературні вечори, діляться враженнями про прочитані твори. Саме тоді Міцкевич перекладає твори Пушкіна польською мовою.
    За своє життя Міцкевич відвідав ряд міст України: побував у Києві, Єлисаветграді (зараз – Кіровоград), Одесі, Харкові. Перебування в Україні творчо збагатило Міцкевича: він познайомився з українською мовою, зацікавився фольклором, народними звичаями та обрядами. В його літературній спадщині почувся відгомін української національної культури. Особливо пам’ятною для нього була подорож до Криму, завдяки якій з’явився цикл “Кримські сонети” (1826). Книга стала творчим успіхом поета і набула популярності в Україні. Взірцем для Міцкевича послужив класичний італійський сонет, що знайшов свій розвиток у творчості Петрарки. “Кримські сонети” приваблювали різноманітністю ліричних інтонацій. В них вимальовувався образ героя-пілігрима, який тужить за батьківщиною і шукає бурі.
    Жив Міцкевич у часи, коли Польща була поділена між сусідніми Росією, Австрією та Прусією. У „російському” її шматку навіть саме слово „Польща” було забороненим, і в офіційних документах колись могутню Річ Посполиту називали „привісленським краєм” (краєм біля Вісли). Душа Міцкевича прагнула боротьби за незалежність Польщі – це відображувалося у його поетичній творчості (хоча згодом він навіть формував збройні об’єднання для боротьби за національну незалежність). Саме поема (віршована „історична повість”) „Конрад Валленрод” (1828) була в цій його боротьбі однією з ключових.
    За поему „Конрад Валленрод” А. Міцкевич зазнає переслідувань. Поет рятується виїздом за кордон у травні 1829 року. Ця подія була фатальною в його житті: після виїзду він вже не повернувся до Польщі. Доля розпорядилася таким чином, що Міцкевич жив у Німеччині, Швейцарії, Італії та Франції. З 1832 року він перебував у Парижі, знався з польськими емігрантами, працював у галузі політичної публіцистики, читав курс греко-римської літератури в Лозанні, а потім курс слов’янських літератур у Коледж де Франс у Парижі. Саме у Парижі була видана поема „Пан Тадеуш” (1834), що стала польським національним епосом.
    Художнім злетом початку 30-х років, фактично, завершився творчий шлях Міцкевича-поета. Перебування в еміграції виявилося для нього надто тяжким як у матеріальному, так і в моральному плані (адже з 1824 року він був позбавлений безпосереднього контакту з польським культурним життям). А тому його літературна діяльність поступово припиняється.
    Матеріальне становище поета завжди було скрутним, особливо в останні роки. Тільки в 1852 році йому вдалося знайти роботу бібліотекаря у бібліотеці Арсенала в Парижі.
    У 1855 році Міцкевич залишає спокійне життя у Парижі та разом із польським загоном вирушає до Туреччини для участі в російсько-турецькій війні. Він сподівався зібрати військово-революційний загін із поляків. Але ця мета залишилася не досягнутою. 26 листопада 1855 року поет помер у Константинополі від холери. 21 січня 1856 року останки Міцкевича перевезли у Париж на кладовище Монморансі, а 4 липня 1890 року – у Краків.
    В Україні твори Адама Міцкевича почали набувати популярності вже у 1820-і роки. Його поезією захоплювалися члени Кирило-Мефодіївського братства. Творчість Міцкевича високо шанували Т. Шевченко і П. Грабовський. До перекладів та переспівів творів Міцкевича українською мовою звернулися П. Гулак-Артемовський, П. Куліш, Л. Боровиковський, пізніше – І. Франко та Леся Українка. Захоплювався поезією Міцкевича і Т. Шевченко. У ХХ столітті перекладом поезії Міцкевича займалися М. Рильський, П. Тичина. М. Бажан, Д. Павличко, Л. Первомайський, А. Малишко, М. Лукаш та інші українські поети. На тексти поезій Міцкевича написали музику Б. Лятошинський, Г. Майборода. У 1906 році Міцкевичу було споруджено пам’ятник у місті Львові (скульптори М. Паращук, А. Попель).

    Про баладу „Альпухара”


    Увесь 1827 рік А. Міцкевич писав поему „Конрад Валленрод”. Основу оповіді склала боротьба Литви з хрестоносцями в період середньовіччя. Головний герой живе в ім’я порятунку батьківщини. До кінця своїх днів Конрад готовий боротися за рідну землю. Герой самотній у таборі ворогів, саме тому його боротьба – лише перший крок, який не принесе плодів, якщо не буде продовжений.
    Композиція твору фрагментарна. Автор зобразив лише найбільш напружені миті з життя героя. Характер Конрада водночас і романтичний, і трагічний. Трагізм посилюється вставними романсами та піснями.
    Саме балада „Альпухара” є однією з тих вставних конструкцій у поемі „Конрад Валленрод”. Вона включена в текст тоді, коли литовський князь Вітольд, побоюючись втратити владу, особисто звертається до лицарів Тевтонського ордену і закликає німців йти війною на Литву. Вальтер Альф – патріот Литви. Йому до болі в душі важко змиритися з намірами князя Вітольда. Не маючи змоги відкритися, Вальтер Альф (Конрад Валленрод) співає баладу „Альпухара”, яку, ймовірно, він чув під час хрестових походів проти маврів. А тому події цієї вставної балади розгортаються не в Литві чи німецьких землях, а в далекій Іспанії. Саме в „Альпухарі” йдеться про жертовний патріотизм мавра Альманзора, який гине, але нищить своїх ворогів. Саме спів „гаданого графа Конрада Валленрода” примусив князя Вітольда одуматися, немов прозріти, відмовитись від егоїстичних владних амбіцій і повернутися до Литви. На шляху повернення на рідну землю загони князя Вітольда ще й нищили німецькі замки, куди вільно входили за допомогою документів, що князеві як „зраднику Литви і другові Ордена” видали тевтонці.

    Ідейно-художні особливості балади „Альпухара”


    • основа сюжету – історичні події;
    • ядро балади – напружений епізод, який забезпечує несподівану розв’язку;
    • головна ідея – оспівування мужності, нескореності ворогові, уславлення національного духу;
    • головний герой – захисник рідної землі, свого народу;
    • автор використав художні прийоми, що притаманні народній баладі (антитеза, епітети, метафори, прихований діалог).


    Запитання на засвоєння змісту балади „Альпухара”

    1. Визначте провідну думку балади „Альпухара”.
    2. Навіщо Альмандор приніс іспанцям страшну хворобу?
    3. Поясніть значення вислову із балади „Альпухара”: „На мінаретах хрести заблищали”.
    4. Кому симпатизує автор у баладі? Чию сторону він приймає? Чому?
    5. Які думки є спільними у баладі „Альпухара” А. Міцкевича і баладі „Вересовий трунок” Л. Стівенсона?

    Завдання
    1. Виразно прочитати баладу „Альпухара”, передаючи голосом різні відтінки авторських почуттів.
    2. Пояснити роль балади „Альпухара” в композиції поеми „Конрад Валленрод”.
    3. Виписати з тексту балади художні засоби та пояснити їх роль у творі.
    4. Підготувати повідомлення: 1. Міцкевич і Україна. 2. Волелюбні думки в баладі Міцкевича „Альпухара”. 3. Міцкевич, Словацький і наш край.
    5. Довести на прикладі балади „Альпухара”, що зло завжди карається, а добрі справи живуть у віках.
    6. Чому поляки вважають А. Міцкевича національним пророком?

    „Кримські сонети”


    Один пілігрим, із заходу прибулець,
    Сваволі царської невинна жертва.
    А. Міцкевич

    Методичний коментар. За три уроки, що визначені програмою на вивчення „Кримських сонетів” А. Міцкевича, учитель оглядово познайомить школярів з творчістю найвидатнішого польського поета доби романтизму, акцентує увагу на аналітичному читанні віршів, розповість про перебування поета в Росії та Україні; навчить учнів знаходити мотиви єдності природи і людини у віршах Міцкевича; допоможе школярам розвивати уміння і навички цілісного аналізу ліричних романтичних творів, компаративного аналізу поетичного тексту, уміння аргументувати свої судження; виховувати увагу до внутрішнього світу людини, любов до вітчизни, захоплення красою мистецтва, розуміння загальнолюдських та національних духовних цінностей.
    На першому уроці за творчістю Міцкевича можна коротко ознайомити учнів з фактами біографії поета шляхом складання хронологічної таблиці. Далі один з аспектів біографії поета деталізуємо – „Міцкевич і Україна”. Саме ця інформація створить підґрунтя для подальшого аналізу „Кримських сонетів”. Щоб позбутися зайвої „сухості” у викладі матеріалу, намагаємося урізноманітнити його фрагментами з листів поета, спогадів про нього сучасників. І найголовніше – необхідно дещо змінити цільове спрямування уроку, а саме: підвести учнів до справжнього розуміння поезії Міцкевича через особистість самого автора. Важливо також згадати про основи формування романтичного стилю поета, адже він досягне своєї вершини в „Кримських сонетах”.
    У плануванні уроків із вивчення „Кримських сонетів” пропонуємо кілька варіантів: це може бути або лабораторний аналіз текстів пропонованих програмою сонетів, або урок-дослідження „Образи природи Криму в ліриці Міцкевича”, або робота над порівняльною характеристикою „Кримських сонетів” Міцкевича і „Кримських спогадів” Лесі Українки, або співставлення оригіналів творів Міцкевича з їх перекладами. Можна також на уроці-презентації поезії зіставити сонети Міцкевича і Данте, Міцкевича і Петрарки, Міцкевича і Павличка.
    Надзавдання вчителя-словесника – навчити учнів самостійно аналізувати літературні факти і явища, розвивати власну творчість у дослідженні поетичного матеріалу.

    Матеріали для вчителя. Короткі біографічні відомості про поета учні можуть засвоїти шляхом складання хронологічної таблиці.

    1798Народився в родині інтелігентів, хутір Заосся, поблизу містечка Новогрудка у Литві (нині територія Білорусі).
    1815Вступив до Віленського університету (нині М. Вільнюс). У студентські роки звертається до літературної творчості.
    1817Разом із друзями-студентами бере участь у створенні і діяльності таємних гуртків філоматів („любителів наук”) і філаретів („любителів чеснот”), що мали на меті поширення освіти серед народу, становлення національної свідомості.
    1819Переїжджає у Ковно, працює вчителем.
    1820Перший успіх молодого поета – ода “До молодості”.
    1822Виходить збірка Міцкевича “Поезія”, яка стала маніфестом польського романтизму.
    1823Видає другий том „Поезії”. Крім віршів у книгу ввійшли романтична ліро-епічна поема „Гражина” та дві частини драматичної поеми „Дзяди”.
    У цьому ж році був заарештований за участь у забороненому товаристві філоматів.
    1824Випущений із тюрми на поруки, але висланий з Литви в Росію, де проживе до 1829 року (Санкт-Петербург – Одеса – Крим – Москва – Санкт-Петербург). Зблизився з учасниками декабристського руху (К. Рилєєвим, А. Бестужевим), з відомими російськими письменниками, в тому числі з О. Пушкіним.
    1826У Росії видає збірку „Сонети”, до якої увійшов цикл „Кримські сонети” з образом героя-пілігрима, який сумує за покинутою батьківщиною, і новими для польської поезії східними мотивами.
    1828В Санкт-Петербурзі виходить поема „Конрад Валленрод” – про боротьбу литовців з німецькими хрестоносцями. Валленрод – трагічний герой, одинокий борець у стані ворога, який жертвує особистим щастям заради порятунку свого народу.
    1829Виїхав із Петербурга в еміграцію. Жив у Германії, Швейцарії, Італії.
    1832Переїхав до Парижа. Підтримував зв’язки з діячами польської і литовсько-білоруської еміграції, займався публіцистикою.
    1834Одружився з Еліною Шаманською. Народилися діти – Марія, Володимир, Юзеф.
    Надрукована поема „Пан Тадеуш” – енциклопедія польських старожитностей, польська національна епопея і шедевр словесного живопису.
    1839Викладає латинську літературу в Лозанні (Швейцарія).
    1840Стає першим професором слов’янської словесності в Коледж де Франс у Парижі.
    1855Здійснює поїздку до Константинополя з наміром організувати польський легіон для допомоги французам і англійцям у боротьбі з Росією.
    Помирає від холери. Похований у Парижі.
    1890Прах Міцкевича було перевезено до Кракова і поміщено в саркофаг у Вавельському кафедральному соборі.


    А. Міцкевич і Україна


    „Сам великий Міцкевич неодноразово настроював
    свою ліру на український лад. І в своїй безсмертній
    поемі „Пан Тадеуш”, цій слов’янській Одіссеї, зітхав за Київщиною”.
    Пантелеймон Куліш

    Життєва доля А. Міцкевича була досить складною. Він народився в Литві, навчався у Віленському університеті, за участь у русі польської молоді був ув’язнений, півроку перебував під арештом, а потім його вислали до Росії, де він перебував чотири з половиною роки – з кінця 1824 до травня 1829 року. За цей час він проживав у Санкт-Петербурзі, Москві, побував у Києві, Єлисаветграді, Стеблеві, Одесі, Харкові, Криму.
    До Петербурга Міцкевич приїхав 7 листопада 1824 року, а вже через три місяці був направлений до Одеси, щоб зайняти посаду викладача в ліцеї Римельє. 25 січня 1825 року він разом зі своїми друзями Ю. Єжовим та Ф. Малевським залишає столицю і вирушає в дорогу.
    Українські маршрути Міцкевича добре відомі з його листа до А. Одинця: „Я перетнув зараз усю Європу з півночі на південь, а що найдивніше, на тих самих санях – річ тут нечувана. Їхав через неосяжні степи, де між однією і другою станцією нічого, крім землі і неба, не видно на відстані близько 300 верст. У Київській губернії я звернув з дороги на село (до Стеблева та Пустоварки) і оглядав уперше скали, про які ми знаємо лише з книжок. Для мене це було новим і цікавим видовищем: величезні брили граніту і похмурі між ними ущелини, що виходять далі на великі рівнини. Все це змушувало мене жалкувати, що сцена ця не постала перед моїми очима влітку, коли її прикрашають води, зелень і виноград”.
    Прибувши до місця призначення, Міцкевич дізнається, що в ліцеї немає вільних місць. Із Петербурга приходить вказівка не залишати неблагонадійного поета в Одесі, а відправити його у внутрішні губернії Росії. Доки у вищих колах визначалося місце наступного перебування Міцкевича, поет із цікавістю вивчав Одесу та її мешканців: бував у театрі, відвідував салони аристократів, цікавився життям простого люду, бував на ярмарках. В Одесі поет дістає й наснагу до літературної творчості. „Моя муза, – згадував він у листі до Одинця, – почала в Одесі рухатись потроху”.
    З боку офіційних кіл імперії за Міцкевичем було встановлено таємний нагляд. Дружина генерала Вітта, яка з симпатією ставилася до Міцкевича й разом з тим наглядала за ним, за дорученням свого чоловіка запропонувала поетові здійснити подорож до Криму. Поїздка тривала два місяці (серпень-жовтень 1825 року). Для Міцкевича це був незабутній час. Він відвідав Севастополь, Сімферополь, Ялту, Євпаторію, побував у горах, побачив руїни древніх міст, захоплювався морем, чарівними краєвидами.
    Подорож надихнула поета на створення неперевершеного циклу „Кримські сонети”, який Міцкевич напише вже під час проживання в Москві. Цей поетичний цикл приніс поетові великий творчий успіх, читацьке визнання. Ще за життя автора „Кримські сонети” здобули популярність в Україні. У листі до А. Одинця по виході циклу з друку А. Міцкевич писав: „У Києві сто примірників „Сонетів” розійшлися за тиждень”.
    Сучасний польський письменник М. Яструн, який став біографом Міцкевича, писав про настрій поета, котрому довелось залишати Одесу: „Міцкевич виїхав з Одеси 13 листопада поштовою каретою, дзвіночок якої сумним дзвоном дзвенів у його вухах...”
    Перебуваючи в Україні, Міцкевич творчо збагатився: зацікавився українською мовою, фольклором, українськими народними звичаями й обрядами, залюбився в чарівну українську природу.
    У подальшому житті А. Міцкевич завжди цікавився україністикою. Він знав твори польських письменників на українську тематику. У листуванні з А. Одинцем поет писав: „Недавно прочитав думу Залеського „Мазепа”. Прегарна, чудова. Ці дві думи про Косинського та Мазепу стали для мене найбільшою поетичною насолодою, якої я давно не відчував, читаючи польські вірші”.
    Своїми помислами Міцкевич часто звертався до України. Варто згадати хоча б деякі фрагменти з „Пана Тадеуша”, листи поета або його лекції зі слов’янських літератур, що їх Міцкевич читав у Парижі. „Посередині між державами монголів і турків, Росією та Польщею лежить не розмежований край, вельми цікавий для історії та літератури”, – так лірично розпочинав А. Міцкевич розповідь про Україну в одній із своїх лекцій. Поет дозволив собі називати Україну „столицею ліричної поезії”, чим засвідчив свою глибоку пошану до пісенної творчості українського народу.
    Саме як яскравий поет-романтик із його неприязню до всього, що поневолює, і, навпаки, з його прихильністю до свободи і повноти проявів життя особистості, з його увагою до світової культурної спадщини Міцкевич викликав інтерес діячів української культури і вплинув на їх творчість. Відгомін українського у творах Міцкевича дав поштовх для їх переспівів та перекладів на українську мову. До творів польського класика звернулися П. Гулак-Артемовський, П. Куліш, Л. Боровиковський, пізніше – І. Франко та Леся Українка. Захоплювався поезією Міцкевича і Т. Шевченко. У ХХ столітті перекладом поезії Міцкевича займалися М. Рильський, П. Тичина. М. Бажан, Д. Павличко та інші українські поети.

    Міцкевич – поет-романтик


    Основи романтичної творчості Міцкевича були закладені у його першій збірці – „Поезія” (1822). Головну її частину склав цикл “Балад та романсів”. Він був втіленням літературного демократизму Міцкевича, що виявилося в романтичному захопленні фольклором, у збагаченні літературної мови за рахунок просторіч та говірок. Міцкевич перш за все цікавиться моральним аспектом народного художнього мислення, він створює такий фантастичний світ, у якому доброчесність знаходить захист, а негативні вчинки – покарання з боку надприродних сил. Під впливом фольклору Міцкевич акцентує увагу не на зображенні політичної реальності, а на духовно-культурних традиціях народу, зв’язку свого покоління зі “світом предків”, які продовжують своє існування у сфері духу. Поет надає перевагу почуттю, вірі, серцю перед розумом, емпіричними знаннями. Все це він мотивує посиланнями на вірування простонароддя, на природний досвід, які він розглядає як основу національного буття. Фантастика в його баладах поєднується з глибоким психологізмом і ліризмом. У баладах Міцкевича живуть різні герої – чарівні русалки і жорстокі воєводи, обмануті сільські дівчата і відважні воїни, – але незмінно звучить одвічна народна віра у справедливість.
    Народно-романтична традиція знайшла своє відображення в поемах Міцкевича “Дзяди” та “Гражини”, створених у 1823 році, і в пафосі поеми „Конрад Валленрод” (1828), і в польській національній епопеї „Пан Тадеуш” (1834).
    Але вершиною романтичного світосприйняття поета став цикл „Кримських сонетів”.

    Україна і Муза Міцкевича.


    Загальна характеристика „Кримських сонетів”


    Контактні зв’язки Міцкевича з Україною, її мовою, людьми, фольклором, природою, народними звичаями і обрядами, усвідомлення впливу України на творчість польських поетів М. Рея, С. Трембецького, Б. Залеського свідчать про те, що Україна загалом виявилася суттєвим фактором творчої еволюції Міцкевича, а українська складова органічно і назавжди увійшла до його поетичного світобачення, втілилася в художній структурі його найвизначніших творів.
    Вагому стимулюючу роль тут відіграло притаманне поетові романтичне світосприйняття з його спрямованістю до всього яскравого, експресивного, гармонійного, екзотичного, вражаючого і величного у природі й культурній історії, що не спотворене рабством людського суспільства і тому є проявом достеменності й істинності. Власне це знаходив Міцкевич і в українському фольклорі, і в розмаїтті української природи.
    Найяскравішим виявом українського начала у творчості Міцкевича є „Кримські сонети” (1826). До циклу входять 18 сонетів, що стали відлунням подорожі Міцкевича до Криму, який був для поета втіленням романтичного образу Сходу. Свої настрої Міцкевич передав із суб’єктивізмом романтичного пілігрима, який несе з собою в екзотичний, невідомий світ весь тягар своїх переживань, спогадів, туги за батьківщиною. Книга стала прикладом поєднання декоративної описовості з розкриттям складного внутрішнього світу поета. Зачарований спокоєм чорноморських степів, він дослухається до тиші, прагнучи почути голос із Литви.
    Вигнанець, якого „ніхто не кличе”, – таким є ліричний герой циклу, патріот, котрий і серед орієнтальних (тобто східних) пейзажів шукає знайомі риси, намагається не втратити зв’язок із рідним, найдорожчим. Пишна краса Сходу не може затьмарити картини спогадів, а тому рій зірок, обернений до польської землі, здається поету слідом сліз полонянки-польки, яка померла в неволі („Гробниця Полоцької”). Недаремно епіграфом до циклу „Кримські сонети” Міцкевич обрав слова великого Гете: „Хто хоче зрозуміти поета, повинен побувати в його країні”.
    Стильовою особливістю „Кримських сонетів” є те, що конкретність описів поєднується в них з недомовками і символами, які викликають асоціації, що далеко виходять за межі буквального значення слів. Міцкевич говорить про себе і навколишній світ, вдаючись до образів і метафор, що породжують у читачів ліричні переживання і наводять на філософські роздуми. Все словесне багатство дивним чином уміщається в стислу, строгу форму сонета; кожен сонет є самостійним, цілком закінченим твором, а разом вони створюють довершену єдність, хоча і мінливу в різних відтінках настрою автора. Ліричне почуття, що панує в книзі, поєднане з надзвичайно виразно виписаними пейзажами і досконалою поетичною формою, дозволяє говорити про „Кримські сонети” як про справжню перлину світової літератури.

    „Кримські сонети” в оцінці відомих людей


    Про багатство змісту „Кримських сонетів” дуже влучно сказав польський критик епохи романтизму Матрицій Мохнацький: „У кожному з них більше уяви, аніж рим, більше почуттів, ніж слів”. Мохнацький назвав книгу Міцкевича „новим поетичним відкриттям”.
    О. Пушкін у вірші „Сонет”, називаючи найвизначніших майстрів цього ліричного жанру, поставив поряд імена Данте, Петрарки, Шекспіра, Камоенса і Міцкевича.
    Сучасник Пушкіна, відомий російський письменник Вільгельм Кюхельбекер говорив: „Крымские сонеты” дивно хороши, даже в наших нестихотворных переложениях, что же в подлиннике?”
    Російський поет-романтик Іван Козлов вважав, що „у всіх кримських сонетах панують три головні стихії: почуття, думка, живопис, й ці стихії з надзвичайним мистецтвом з’єднані, злиті і становлять одне ціле, прекрасне...”
    Доктору філологічних наук Юрію Клейнеру належать слова: „Перед обличчям кримських гір, перед обличчям Чатир-Дагу пробудилося в ньому [Міцкевичі] релігійне відчуття світу. У великій природі відкрилася йому вперше... велич Бога”.
    Послідовники А. Міцкевича, польські поети так висловлюються про творчу особистість національного класика: „Він був для сучасних і прийдешніх поколінь і медом, і молоком, і жовчю, і кров’ю духовною, був світочем передових поглядів свого часу” (Зігмунд Красінський); „Жодне з людських почуттів не чуже йому, сподівається поет і в найпотаємніших переживаннях,... але слово Міцкевича – це насамперед голос мільйонів, це героїчний заклик до боротьби за свободу” (Юліан Пшибось).

    Теорія літератури
    Взірцем для Міцкевича послужив класичний італійський сонет, що знайшов свій розвиток у творчості Петрарки. (Див. теоретичні відомості про сонет у розділі про творчість Петрарки).
    Цикл (грец. kiklos – коло) – ряд пов’язаних між собою явищ, які створюють певну замкнену цілісність. Літературний цикл – це сукупність художніх творів одного жанру (наприклад, сонетів), що об’єднуються задумом автора в естетичну цілість. Послідовність творів, що включаються до сонетного циклу, визначається переживаннями, настроєм ліричного героя або розвитком внутрішнього конфлікту.

    Практичне заняття „Поетичний світ Адама Міцкевича”


    „Але я бачив Крим! Я витримав страшенну бурю на морі...
    Я бачив Схід в мініатюрі”
    (Лист Адама Міцкевича до Йоахима Левеля)

    Алгоритм аналізу поезій з циклу „Кримські сонети”
    (система запитань):
    • Яке ваше перше враження від поетичного твору?
    • Чи відчули ви глибину радості (трагедії, здивування, перестороги)?
    • Чи змінюється ваш настрій під час читання вірша? Якщо змінюється, то чому?
    • Які виникають у вас асоціації під час читання?
    • Які зримі деталі допомагають вам зрозуміти переживання ліричного героя?
    • Яким є ліричний герой твору: хто він? чого шукає? що втратив? чому сумує?
    • Чи є у вірші образи-символи? Розшифруйте їх.
    • Які ознаки романтизму відчутні в прочитаному вами творі?
    • Які художні засоби використовує автор для відтворення картини природи і настрою ліричного героя?
    • Підсумкове запитання: Чи можна стверджувати, що О. Пушкін рядками з „Євгенія Онєгіна” висловив основну ідею „Кримських сонетів” А. Міцкевича?
      Там пел Мицкевич вдохновенный
      И, посреди прибрежных скал,
      Свою Литву воспоминал.


    Аналіз сонету „Бахчисарай”

    1. Дослідіть історію поселення Бахчисарай, використовуючи кримські легенди (випереджувальне завдання).
    2. Який історичний період відтворює А. Міцкевич у сонеті „Бахчисарай?
    3. Яка головна тема цього твору?
    4. У яких словах автор підкреслює контраст між колишньою пишністю Бахчисарая і його станом, сучасним поету?
    5. Проаналізуйте художні засоби, за допомогою яких створена зорова картина Бахчисарая. Зверніть увагу на образи-символи і поясніть їх значення в сонеті.

    Порівняльна характеристика сонета А. Міцкевича „Бахчисарай” та вірша О. Пушкіна „Фонтану Бахчисарайского дворца”

    1. Назва та жанр твору (У Пушкіна – вірш-посвята; звертається до фонтана як до живої істоти).
    2. Пафос твору, що зумовлює головний настрій (У Пушкіна – піднесений, емоційна лексика, багато окличних речень).
    3. Особливості ліричного героя (У Міцкевича ліричний герой „розчиняється” в об’єктивованій оповіді; у Пушкіна він веде розмову з фонтаном, просить його розповісти давню легенду про те, що „Фонтан сліз” спорудив хан Керім-Гірей у пам’ять про свою кохану, невільницю польського походження княжну Марію Потоцьку, яка була вбита через ревнощі дружиною хана, грузинкою Заремою).
    4. Словесне втілення центрального образу – фонтана (У Міцкевича він описаний у двох тривіршах, центральна думка – фонтан плаче про розтрачену у віках любов і могутність держави. У Пушкіна образ фонтана проходить через весь вірш і будується на антитезі: „фонтан любви” – „фонтан печальный”).
    5. Порівняння засобів художньої виразності (відбір лексики; вживання епітетів, метафор, порівнянь, образів-символів; особливості поетичного синтаксису).

    Аналіз сонету „Гробниця Потоцької”

    1. Яка легенда лежить в основі сонету „Гробниця Потоцької”?
    2. У чому своєрідність форми оповіді і композиції вірша? (Два катрени написані у формі розмови з померлою княгинею; два тривірші виводять на паралель між долею княгині і долею автора твору).
    3. Що спільного у долі Потоцької і Міцкевича? (Туга, неволя, розпач, відірваність від рідної землі).
    4. За допомогою яких художніх засобів автором зображена головна героїня? Яка роль належить центральному образу-символу – „троянда молода”?
    5. Якими почуттями переповнений ліричний герой? Чому автор акцентує увагу на тому, що Марія Потоцька – полька?
    6. Яку роль у створенні настрою вірша відіграють фігури поетичного синтаксису: риторичні запитання, окличні речення, звертання, інверсії?
    7. Спробуйте прочитати вірш мовою оригіналу:

                     GRÓB POTOCKIÉJ
    W kraju wiosny pomiędzy rozkosznemi sady
    Uwiędłaś młoda różo! bo przeszłości chwile,
    Ulatując od ciebie jak złote motyle,
    Rzuciły w głębi serca pamiątek owady.
    Tam na północ ku Polsce świécą gwiazd gromady,
    Dlaczegoż na téj drodze błyszczy się ich tyle?
    Czy wzrok twój ognia pełen nim zgasnął w mogile,
    Tam wiecznie lecąc jasne powypalał ślady?
    Polko, i ja dni skończę w samotnéj żałobie;
    Tu niech mi garstkę ziemi dłoń przyjazna rzuci.
    Podróżni często przy twym rozmawiają grobie,
    I mnie wtenczas dźwięk mowy rodzinnéj ocuci;
    I wieszcz samotną piosnkę dumając o tobie,
    Ujrzy bliską mogiłę, i dla mnie zanuci.


    Аналіз сонету „Буря”


    Спогади друзів вказують на те, що Міцкевич був музично обдарованою людиною. Залишились свідчення, що він створював мелодії до власних поезій, а деколи полюбляв писати музику до чужих творів. Поет любив читати вірші під музику, перевагу надавав звукам сопілки, які вважав найчарівнішими.
    1. Прослухайте вірш мовою оригіналу і в перекладі М. Рильського. (Текст оригіналу подано нижче). Зробіть спробу скласти музичний супровід для почутих рядків або ж підберіть уже відомий вам музичний твір, який, на вашу думку, найбільше відповідає настрою цього сонета.
    2. Розкрийте майстерність поета у створенні картини бурі на морі. Які художні засоби він вживає? (Градація, алітерація, епітети, метафори, порівняння). Доведіть, що у творі органічно переплітаються зорові і звукові образи.
    3. Поет дуже влучно називає бурю „жорстоким генієм смерті”. Як би ви визначили цей художній прийом? (Перифраз, в основі якого лежить оксюморон – геній смерті).
    4. З якими почуттями автор описує людей, які опинилися на кораблі під час бурі?
    5. Чому в сонеті виникає образ „самотнього чужаниці”? (Поет знову вкотре звертається до осмислення своїх власної долі: під час бурі особливо тяжко тому, хто не має близьких друзів, хто змушений жити далеко від батьківщини).
    6. Усне висловлювання: „У чому полягає сенс щастя людини, на думку автора сонета?”
    7. Якщо ви розумієте польську мову, порівняйте оригінал із перекладом (хоча б окремі рядки).
    8. Виразне читання. Відчуйте головний настрій сонета. Налаштуйтесь на відтворення драматичного пафосу вірша під час його читання вголос. Слідкуйте за чіткою вимовою кожного звуку. Правильно робіть паузи та виділяйте голосом найважливіші у кожній фразі слова.

                                 БУРЯ
    Вітрила зірвано, | ревіння, | шум завії, |
    Тривожні голоси | і помп зловісний рик, |
    Із рук матросових | останок линви зник, |
    Згасає сонця диск – || і гаснуть з ним надії. |
    В тріумфі бурянім, | серед шумливих стін, |
    Що вгору зносяться в безумній круговерті, |
    Ступив на корабель | жорстокий геній смерті, |
    Як воїн, | що іде на приступ між руїн. ||
    Півмертві там лежать; || той руки он ламає, |
    А той товаришам прощання посилає, |
    Той ревно молиться, | щоб гибелі втекти. |
    Один лиш із гурта – | самотній чужаниця – ¦
    Гадає: | щастя той у світі міг найти, |
    Хто друзів має ще, | хто може ще молиться. |

                          BURZA
    Zdarto żagle, stér prysnął, ryk wód, szum zawiei,
    Głosy trwożnéj gromady, pomp złowieszcze jęki,
    Ostatnie liny majtkom wyrwały się z ręki,
    Słońce krwawo zachodzi, z niém reszta nadziei.
    Wicher z tryumfem zawył, a na mokre góry
    Wznoszące się piętrami z morskiego odmętu,
    Wstąpił geniusz śmierci i szedł do okrętu,
    Jak żołnierz szturmujący w połamane mury.
    Ci leżą napół martwi, ów załamał dłonie,
    Ten w objęcia przyjaciół żegnając się pada,
    Ci modlą się przed śmiercią, aby śmierć odegnać.
    Jeden podróżny siedział w milczeniu na stronie
    I pomyślił: szczęśliwy kto siły postrada,
    Albo modlić się umié, lub ma s kim się żegnać.


    Аналіз сонету „Пілігрим”

    1. Знайдіть у тлумачному словнику значення слова „пілігрим”. (1. Паломник, прочанин, мандрівний богомолець, який іде на поклоніння до святих місць; 2. перен. Мандрівник, подорожній).
    2. Поясніть назву сонета. Чому ліричний герой Міцкевича є пілігримом? Яке значення вкладає поет у це слово?
    3. Знайдіть у сонеті антитезу. („Країна розкоші”, „казкових див” Крим – трясовина Литви). Яке змістове навантаження несе цей художній прийом?
    4. Поясніть роль риторичних запитань, звертань, закликів у сонеті.
    5. До відкриття яких життєвих істин приходить ліричний герой вірша?
    6. Які два образи є нероздільними у творі Міцкевича? (Батьківщини і коханої).
    7. Чому сонет „Пілігрим” вважають ключовим у циклі „Кримські сонети”? Доведіть, що образ ліричного героя найповніше розкривається саме у цьому творі Міцкевича.
    8. Чи можна вважати „Кримські сонети” А. Міцкевича не лише щоденником подорожі, але й щоденником душі?
    9. Вдумливо прочитайте сонети циклу і складіть схему розвитку почуттів ліричного героя.

    Творче завдання: Прочитайте „Сонет” О. Пушкіна. На матеріалі цього твору спробуйте сформувати судження про етапи розвитку європейського сонету і визначте місце А. Міцкевича у розвитку сонетної форми:
           Суровый Дант не презирал сонета;
    В нем жар любви Петрарка изливал;
    Игру его любил творец Макбета;
    Им скорбну мысль Камоэнс облекал.
    И в наши дни пленяет он поэта:
    Вордсворт его орудием избрал,
    Когда вдали от суетного света
    Природы он рисует идеал.
    Под сенью гор Тавриды отдаленной
    Певец Литвы в размер его стесненный
    Свои мечты мгновенно заключал.
    У нас еще его не знали девы,
    Как для него уж Дельвиг забывал
    Гекзаметра священные напевы.


    Лабораторна робота


    Компаративний аналіз „Кримських сонетів” А. Міцкевича і „Кримських спогадів” Лесі Українки


    Слово вчителя. Відомий російський літературознавець М.М. Бахтін говорив: „Чужа культура лише в очах іншої культури розкриває себе повніше, глибше. За діалогічної зустрічі двох культур вони не зливаються і не змішуються, кожна зберігає власну єдність і відкриту цілісність, проте вони взаємно збагачуються”. Зі слів вченого випливає, що діалог культур має відбуватися з позиції особистості, яка намагається не тільки зрозуміти, але й відчути внутрішній стан образів іншої культури, проникнути у світ письменника.
    Для прикладу порівняємо поетичні твори видатних митців європейської культури – „Кримські сонети” А. Міцкевича і „Кримські спогади” Лесі Українки, застосовуючи елементи компаративного аналізу тексту.

    Розглянемо таблицю:

    Назва етапуЗміст
     Підготовчий
    • осмислення епохи, коли були написані обидва твори, ознайомлення з тогочасними суспільно-історичними обставинами;
    • з’ясування особливостей літературного напряму, до якого належав автор твору;
    • звернення до необхідних фактів із біографії письменника;
    • коментування причин виникнення задуму твору та історії його написання;

     Реалізації
    • визначення типологічної подібності між двома творами різнонаціональних літератур;
    • розгляд відмінностей: на рівні теми, сюжету, системи образів, поетики та жанрової специфіки;

     Узагальнення
    • виділення спорідненості світоглядних позицій та художньої манери авторів порівнюваних творів;
    • розкриття типологічних сходжень та причин їх прояву;
    • усвідомлення відмінностей як прояву національної самобутності та індивідуального стилю митців.



    Повідомлення першого учня. (Короткий огляд фактів із біографії А. Міцкевича, які розкривають його як суспільно-політичного діяча, як поета-романтика та мають відношення до створення ним „Кримських сонетів”. Необхідний матеріал можна знайти у цьому розділі вище).
    Повідомлення другого учня. Леся Українка ввійшла в літературу як велика українська поетеса – геніальний лірик, драматург, талановитий прозаїк, перекладач, літературний критик, полум’яний пропагандист народних ідеалів волі і правди. „Обрії людства для Лесі Українки були широко відкриті, – писав про неї Олесь Гончар, – почуття поваги до людей усіх рас і націй було для неї визначальним, в ньому її поезія черпала для себе наснагу, багатющу образність, пристрасний інтернаціоналізм, завдяки якому творчість української поетеси вийшла на найтяжчі кряжі світової гуманістичної культури”.
    Леся Українка тяжко хворіла на туберкульоз кісток. У 1888, 1889 роках з батьком вона приїздить до Одеси на лікування, відвідує Акерман, а у 1890 році – Євпаторію. Тут вона пише вірш „Тиша морська”. З матір’ю поетеса вирушає в подорож по Криму, відвідує Бахчисарай. У 1890-1891 роках з’являються поезії „Байдари”, „Татарочка”, „Бахчисарай”, „Бахчисарайський фонтан”, „Бахчисарайська гробниця”. Всі вони входять у цикл „Кримські спогади”.
    Слово вчителя. Крим називають землею поетів. Його південну красу оспівувало не одне покоління митців. Чарівна природа й легендарні місця Криму постають з циклу „Кримські сонети” А. Міцкевича та „Кримські спогади” Лесі Українки. (На уроці можна використати велику карту Криму та ілюстрації до „Кримських сонетів” Ілони Клочкової). Польський поет та українська поетеса створили свій особливий світ – прекрасний і загадковий, сповнений глибоких роздумів і гострих суперечностей. Ми помандруємо шляхами, де витала душа ліричного героя віршів Адама Міцкевича і Лесі Українки, спробуємо охарактеризувати і порівняти поетичний світ митців.

    Теорія літератури. Повторення: романтизм, сонет.

    Навчальна ситуація. Робота учнів у творчих групах:
    1. Адам Міцкевич. „Морська тиша”.
      Леся Українка. „Тиша морська”.
    2. Адам Міцкевич. „Бахчисарай”.
      Леся Українка. „Бахчисарайський фонтан”.
    3. Адам Міцкевич. „Байдари”.
      Леся Українка. „Байдари”.

    Учні працюють під керівництвом вчителя, порівнюють твори, добираючи приклади; заслуховуються доповіді учнів, матеріал узагальнюється, систематизується.

    Компаративний аналіз

     Адам МіцкевичЛеся Українка
    ФормаСонет, який слугував основою для пісень.Ліричні вірші, що тяжіють до народної пісні.
    КартиниБурхлива природа Криму – фон для роздумів, таємних дум і надій.Мальовничі куточки Криму лише посилюють душевний неспокій і переживання ліричного героя.
    ІдеяПрагнення пізнати все.Прагнення зрозуміти всесвіт, мрії про удосконалення світу.
    ТемаДуховне життя особистості, туга за батьківщиною.Зображення душевних переживань людини за її долю, долю країни.
    Поетика
    На прикладі сонета „Морська тиша”

    Порівняння:
    прояснена вода – немов замріяна про щастя молода;
    паруси – неначе прапори.
    Епітети:
    ясний, лагідний, замріяний, дзвінкий, грізний, похмурий, мовчазний та ін.
    Метафори:
    вода лагідно грає; вода прокидається, зітхає, засинає; паруси дрімають; судно ладне заснути.
    Паралелізм (зворотній):
    краса природи і туга в душі за батьківщиною („мовчазна гідра” спогадів).
    Алегорія: поліп з дна морського, мовчазна гідра – тяжкі думи ліричного героя.
    На прикладі вірша „Тиша морська”

    Порівняння:
    вода з-під весел – немов щире золото.

    Епітети:
    гарячий, ясний, золотистий, тихий, перлистий, щирий, вічний та ін.
    Метафоричні епітети:
    золотий шлях, гарячий час.



    Паралелізм (прямий):
    опис чудової природи гармоніює зі станом душі ліричної героїні.

    Градація:
    забезпечується повтором слова „ясний”.
    все для dle
    Просмотров: 18 105
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.