Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям
    » » Публій Овідій Назон - Лірика


    Публій Овідій Назон - Лірика

    Рейтинг:
    Категорія: Вивчення лірики

    ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН

    (43 р. до н.е. – бл. 18 р. н.е.)

    Публій Овідій Назон - Лірика


    Методичний коментар. Десята елегія з четвертої книги „Сумних елегій” Овідія дає вчителеві чудову можливість застосувати метод вивчення біографії письменника за його творами. Для цього вчитель повинен володіти певними знаннями з життя Овідія з інших джерел, мати сам текст елегії та коментарі до нього. Добре було б розмножити текст твору, щоб учні при необхідності могли під час розповіді вчителя звертатися до першоджерела.
    Фрагмент уроку з вивчення біографії можна також побудувати в формі інтерв’ю з письменником: вчитель розробляє ряд запитань для „кореспондента” (роль якого буде виконувати хтось із учнів), а інший підготовлений учень буде давати на них відповіді від імені Овідія, використовуючи не тільки описовий біографічний матеріал, але й, звичайно ж, текст самої „автобіографічної елегії”.

    Матеріали для вчителя. Овідій створив щось до нього небувале – віршовану автобіографію. Ввійшла вона до „Скорботних елегій” (книга IV, елегія 10). З неї ми дізнаємося точну дату і місце народження поета: 20 березня 43 року до н.е., містечко Сульмон за дев’яносто миль на схід від Рима. Нам стає відомо, що за походженням Овідій належав до вершників – другого за значенням суспільного стану в Римі. Він мав старшого на рік брата, і батько мріяв про адвокатську кар’єру для обох синів, а тому віддав їх навчатися до кращих вчителів. Але на відміну від свого брата, який виявляв схильність до красномовства, Овідій з юнацьких літ мріяв про Музу. І хоч як його переконував батько, що віршування – нікчемна справа, яка не принесе в житті достатку, Овідій не полишав своєї мрії. У „Скорботних елегіях” поет зізнається, що навіть і тоді, коли треба було говорити прозою, його слова мимоволі складалися у вірші. Далі поет з болем згадує про болючу втрату – смерть двадцятилітнього брата.
    Підкорившись волі батька, Овідій вступив на державну службу, але пройшов лише кілька низьких посад, а перед самим вступом у сенат – з гордістю пише Овідій – рішуче відмовився від кар’єри, щоб цілком віддатися поезії, яка вже встигла стати сенсом його життя.
    Зі старших поетів він дружив із Проперцієм і Горацієм і дуже шкодував, що рання смерть Тибулла завадила розвиткові між ними близьких стосунків і що Вергілія (котрий, зазвичай, не жив у Римі) йому довелося лише бачити. Старших поетів Овідій шанував як богів, але й сам був шанований молодшими.
    З перших кроків у поезії Овідій був дуже вимогливим до себе, а тому спалював ті вірші, які йому видавалися недосконалими. А успіх і визнання, що прийшли досить швидко до молодого поета, дозволили йому поставити себе четвертим після Галла, Тибулла і Проперція. (Довідка: Галл, чиї вірші до нас, на жаль, не дійшли, був родоначальником римської любовної елегії, а Тибулл і Проперцій блискуче її розробили. У ранній творчості Овідій наслідував своїх попередників у цьому жанрі).
    За бажанням батьків, Овідій рано одружився, але і перший, і другий шлюб виявилися невдалими. Лише з третьою жінкою, яка вже мала дочку від першого чоловіка, склалася міцна і щаслива сім’я. Власних дітей Овідій не мав, але щиро любив двох онуків, яких йому подарувала пасербиця. Згадуючи у „Скорботних елегіях” про смерть своїх батьків, поет заспокоює себе тим, що вони померли раніше, ніж їх син потрапив у заслання, а значить, він не завдав їм болю. Але якщо безсмертні душі батька і матері все-таки його бачать, він звертається до них зі щирим каяттям, що потрапив у заслання не зі злого наміру, а з необачності.
    Про причину заслання (Див. нижче довідку) у „Скорботних елегіях” Овідій не хоче говорити (вона нібито й так всім відома). У той же час поет називає місце, куди його було відправлено за гнівним наказом самого Цезаря, – місто Томи на лівому березі Дунаю, де йому доведеться прожити останніх дев’ять років свого життя. Овідій із болем говорить про те, як відвернулися від нього друзі і якою гіркою була доля вигнанця. Своє існування він намагався полегшити поезією – він дякує Музі за те, що лише вона його не зрадила і, як і раніше, приносить йому втіху.
    Елегія закінчується горацієвською темою пам’ятника поету: Овідій переконаний, що якщо у провидіннях віщих поетів є істина, то і після смерті він не належатиме землі, бо пам’ять про нього збережуть вірні шанувальники його таланту.

    Довідка. Причини вигнання Овідія донині залишаються загадкою. Відомо, що восени 8 року до н.е. Овідій гостював у одного зі своїх друзів. Саме там його застав гонець із наказом з’явитися особисто до Августа. Імператор звинуватив поета в негативному впливі його віршів на римське суспільство, маючи на увазі овідієвский цикл „Наука кохання”, який начебто розбещував молодь. Але сучасники пов’язували рішення Августа з більш банальною і конкретною причиною: в цей час він вигнав з дому свою внучку Юлію за легковажну поведінку. Швидше за все, тут зіграла роль боротьба за наслідування престолу, що вимагала від усіх членів родини високої моральності. Щоб відволікти увагу громадськості від скандалу в імператорській сім’ї, Август хотів зробити вигляд, що йдеться не про конкретний випадок, а про загальний моральний занепад суспільства. Вважають, що, влаштовуючи таку показову розправу, Август шукав „цапа відбувайла”, адже він не надав жодного значення тому, що „Наука кохання” була видана вже десять років тому.
    Для щасливого поета, улюбленця столичної знаті, заслання „на край землі” було катастрофою. Овідій вважав, що прийшов кінець життя і навіть хотів накласти на себе руки. За його словами, він зненавидів власну творчість і спалив значну частину написаного (так що „Метаморфози” були відновлені лише пізніше за списками, що залишилися у друзів поета). Поет навіть не намагався виправдовуватися, а лише просив про помилування, та все було марно. Дев’ять з половиною років він провів в Томах і там же помер, не повернутий до Рима навіть наступником Августа Тиберієм. Але перелом у житті Овідія виявився не кінцем його творчості, а початком нового, багато в чому несподіваного етапу.

    Творча спадщина Публія Овідія Назона


    У літературній діяльності Овідія можна виділити три етапи: любовна поезія, твори на вчено-міфологічні теми і вірші часу вигнання.
    Писати вірші Овідій почав рано. Він дебютував любовними елегіями, з яких згодом склалися п’ять книг. До нас дійшло скорочене перевидання, підготовлене самим автором, – збірка „Любовних віршів” („Amores”) у трьох книгах.
    Ми можемо зробити лише приблизний переклад слова „аmores”. Українською мовою це означає – кохання, але у множині, що у нашій свідомості погано поєднується з цим поняттям. Тобто сам заголовок нам вже натякає на те, що в книзі йтиметься не про кохання у його піднесеному розумінні, а, швидше, про розмаїття любовних історій.
    За елегійною традицією збірка Овідія має свою героїню, яку автор назвав Корінною (за ім’ям давньогрецької поетеси), однак лише деякі вірші звернені безпосередньо до Корінни, а тому цей образ дещо абстрактний. Елегії Овідія значною мірою є переспівами з Катулла, Тибулла і Проперція, але Овідій відрізняється від них іншим ставленням до дійсності і до літературного матеріалу. Це прослідковується у „зниженні” жанру любовної елегії: ідеалізоване кохання „приземляється” або навіть стає предметом грайливої іронії. На противагу Тибуллу і Проперцію, Овідій не претендує на зображення серйозного і глибокого почуття. Відповідно до його власної характеристики в автобіографії, він лише жартівливий співець любовної гри.
    Але при своєму грайливому ставленні до літературного матеріалу Овідій анітрошки не почуває себе в опозиції до попередників: розхвалюючи кожного з поетів, він широко використовує їх теми, думки і навіть цілі вислови. Винахідливість у варіаціях, дотепність, тонкість окремих психологічних спостережень – у цьому привабливість „Любовних віршів”. А в плані виняткової стилістичної досконалості Овідій не знає собі рівного серед римських поетів.
    У наступній своїй збірці Овідій відмовляється від маски закоханого поета. „Героїні” (інакше „Послання”) являють собою серію листів міфологічних героїнь до чоловіків або коханих, які наразі знаходяться в розлуці з ними. Овідій повертається в такий спосіб до любовно-міфологічної елегії, але не в традиційній оповідальній формі, а в новаторській – у вигляді листів, що являють собою ліричні монологи закоханих героїнь.
    У п’ятнадцяти листах п’ятнадцяти героїнь Овідій демонструє мистецтво варіації. Хоча всі листи, по суті, об’єднані однією тематикою (туга, самотність, муки ревнощів, сумні спогади про причини розлуки, думки про смерть, благання про повернення), все ж таки кожне з послань глибоко індивідуалізоване відповідно до характеру персонажа і життєвих умов, що спричинили розставання. Скромна Пенелопа і розпалена пристрастю Федра, сентиментальна Енона і мстива Медея, насильно розлучена Брисеїда і покинута Дідона по-різному переживають свої почуття.
    Цикл „Героїні” став значним літературним явищем і заслужив широке визнання. Збірка навіть викликала наслідування – один із римських поетів став відразу ж складати листи-відповіді від імені адресатів „Послань”.
    До періоду роботи Овідія над „Героїнями” відноситься трагедія „Медея”, що до нас, на жаль, не дійшла. Але нам відомо, що антична критика відгукнулася на неї з надзвичайною похвалою.
    Римській елегії з початку її існування властива була повчальна роль у сфері кохання. Овідій робить із цього послідовний висновок і завершує свою діяльність співака любові „дидактичними” творами. Але й тут поет іде власним шляхом. Наступний його твір – „Наука кохання” – являє собою пародійно-дидактичну поему у віршовій формі елегії. Як справжній укладач „посібника”, Овідій посилається на своє особисте знайомство з „предметом дослідження” і дає класифікацію своєї науки. Вона складається з трьох частин: перша – „Пошуки коханої”, друга – „Як домогтися кохання”, третя – „Як це кохання утримати”. Повчання даються спочатку для чоловіків (кн. 1-2), потім для жінок (кн. 3). Та незважаючи на те, що виклад „любовної науки” пожвавлений ефектними сентенціями, міфологічними розповідями, побутовими сценками, він все-таки залишається на рівні „пустотливого кохання”, тимчасових зв’язків між знатною молоддю і професійними гетерами.
    У тому ж жартівливо-повчальному тоні складена друга „дидактична” поема, але вже на протилежну тему – „Ліки від любові”. Це було керівництво для тих, чия любов безнадійна.
    Третя книга (від якої збереглося лише перших 100 рядків) являла собою щось на зразок довідника з косметології. Вона мала назву „Засоби для краси” і давала поради стосовно догляду за обличчям.
    „Дидактичними” поемами закінчується перший період творчості Овідія. Нова лінія у його поетичному доробку знаменувала перехід до більш серйозних, „вчених” тем. Він звертається до оповідального жанру, в якому не менш блискуче розкриває свій талант.
    У другий період творчості Овідій одночасно працював над двома вчено-оповідальними поемами – „Метаморфози” („Перетворення”) і „Фасти” („Місяцеслів”).
    Тема „перетворення” має вагоме місце в міфології всіх народів. Елліністична „вчена” поезія займалася збиранням міфів. Завдяки своїм попередникам (Ератосфену, Никандрому та Парфенію) Овідій мав величезний матеріал сказань та переказів у більш-менш систематичному викладі.
    „Метаморфози” Овідія – поема в гекзаметрах, що складається з 15 книг. У них зібрано понад двісті сказань, що мають своїм фіналом перетворення. Але Овідій задумав свою працю не просто як збірку міфів, а як зв’язне ціле, „безперервну поему”, у якій окремі оповідання були б нанизані на єдину нитку, насамперед – хронологічну. Поема рухається від створення світу (що є першою „метаморфозою”) і перетворення первозданного хаосу в космос до історичних часів, аж до новітньої офіційно визнаної „метаморфози” – „перетворення” Юлія Цезаря в зірку. Було потрібне велике мистецтво композиції, щоб створити з цього розрізненого матеріалу цілісну оповідь. Овідій вдається до найрізноманітніших прийомів. Він то розташовує сказання по циклах (аргоські міфи, фіванскі, аргонавти, Геракл, Еней і його нащадки), то поєднує сюжетно близькі або контрастні оповідання, то, нарешті, користується „рамковим” методом, вводячи один переказ усередину іншого як розповідь кого-небудь із дійових осіб або як опис зображень на пам’ятниках мистецтва. Овідій свідомо прагне до строкатості і розмаїтості оповідань. Із надзвичайною легкістю він чергує сумні і веселі картини, зворушливі і жахливі, піднесені і смішні. При всій цій розмаїтості переважає стиль короткого, напруженого й емоційно забарвленого оповідання. Під пером майстра міф перетворюється у витончену новелу.
    „Метаморфози” – найвизначніша праця Овідія. Вона включає в себе багатий зміст, складений із грецьких, римських і, частково, італійських міфів, обрамлена з такою силою невичерпної фантазії, з такою свіжістю фарб, з такою майстерністю композиції і легкістю переходу від одного предмета до іншого, не кажучи вже про блиск вірша і поетичних зворотів, що не можна не визнати у всій цій роботі торжества істинного таланту, що викликає здивування і захоплення.
    Римським міфам спеціально присвячені „Фасти” – календар, що містить у собі роз’яснення свят та священних днів Рима. Це „вчена” поема, яка дає багато даних і пояснень, що стосуються римського культу, а тому слугує важливим джерелом для вивчення римської релігії. „Фасти” дійшли до нас у шести книгах, що охоплюють перше півріччя. (Робота над другою половиною не була закінчена Овідієм через заслання). У поетичному і літературному аспекті „Фасти” поступаються „Метаморфозам”, що легко пояснюється „сухістю” сюжету, з якого лише Овідій міг зробити поетичний твір: у віршах відчувається рука справжнього майстра, знайома нам за іншими творами обдарованого поета.
    Третій період творчості Овідія співпадає з часом його заслання. Основним змістом його поезії стають тепер скарги на долю і благання про повернення в Рим. У шляху до місця призначення, що тривав кілька місяців, поет складає в елегійному розмірі першу книгу „Скорботних віршів”. Чудовою є третя елегія з першої книги, що описує останню ніч, проведену Овідієм у Римі; інші містять розповіді про негоди шляху, про небезпечне плавання, звернення до дружини і друзів, яких він навіть не ризикує називати по імені.
    Незабаром після прибуття в Томи Овідієм була написана друга книга – велике, досить улесливе послання до Августа, у якому автор виправдує свою літературну діяльність, посилається на приклади поетів минулого, що вільно тлумачили любовні теми, і завіряє, що його поезія була переважно фікцією, жодним чином не відображала особисте життя автора. Але Август залишився непохитним.
    Наступні три цикли „Скорботних віршів” є варіаціями кількох основних тем, як то: скарга на суворий клімат Скіфії, на невірність друзів, прославляння відданої дружини, вдячність тим, у кого збереглися дружні почуття до вигнанця, прохання про заступництво, про перевід в інше місце заслання, вихваляння поезії, як єдиної розради в сумному житті. У заключному вірші четвертої книги Овідій розповідає свою автобіографію.
    Про „Скорботні вірші” із захопленням говорив О. Пушкін, вважаючи їх найвищим досягненням Овідія: „Скільки яскравості в описі далекого клімату і далекої землі, скільки жвавості в подробицях! І який смуток за Римом! Які зворушливі скарги!”
    До років вигнання належать і деякі інші твори Овідія – „Понтійські листи, памфлет „Ібіс” на адресу якогось невірного друга та розпочата дидактична поема про рибний лов.

    Висновок. Поступаючись багатьом із своїх сучасників у глибині й оригінальності творчості, Овідій був чудовим майстром легкої форми, а тому швидко здобув міцну популярність у читацьких колах. Антична критика визнавала його високий талант, але вважала за потрібне відзначити, що він „потурав своєму обдарованню замість того, щоб керувати ним”.
    Овідієвські „Метаморфози” вважалися „язичеською біблією”, своєрідним джерелом премудрості; його любовна поезія надихала латиномовну лірику і провансальських трубадурів; автор „Любовних віршів” і „Науки кохання” вчив мові кохання середньовічну Європу. Подібно Вергілієві, він був предметом легенди. З часів Відродження сюжети Овідія піддавалися незліченним переробкам і переспівам, з них створювалися новели, опери, балети.

    Робота з текстом елегії „Зима на чужині”


    Методичний коментар. Елегія Овідія досить велика за обсягом і складна для сприйняття восьмикласників. А тому в її вивченні пропонуємо чітко визначити два напрямки аналізу: 1) відображення у творі фактів біографії автора; 2) втілення у творі душевних переживань поета. Перший крок – коментоване читання тексту твору, другий – робота за запитаннями.

    Запитання:
    1. У який період свого життя Овідій написав „Скорботні елегії”? Чим пояснюється їх назва?
    2. Про що свідчить двічі повторене поетом слово „може” на початку твору? (Незважаючи на те, що Овідій до свого заслання вже був дуже відомим поетом, він, з одного боку, виявляє скромність в оцінці своєї популярності, з іншого – припускає, що його твори в час заслання могли бути забороненими в Римі).
    3. Як Овідій описує місце свого заслання? (Дальня сторона, де живуть різні варварські племена, від нападів яких навесні захищає лише своїми хвилями незамерзлий Істр).
    4. За допомогою яких художніх засобів описана в елегії довготривала зима? (Похмурий обрій, мармурова земля, вічний сніг, небо холоне й тремтить – епітети і метафора).
    5. Хто такі Борей і Аквілон? (Це назви бурхливого північного вітру. Але Борей – у давньогрецькій міфології, а Аквілон – у давньоримській). Зачитайте з тексту, як їх описує автор.
    6. Зачитайте опис людей північного краю. Як вони рятуються від холоднечі?
    7. Які ще ознаки північної зими перелічує Овідій? (Замерзає вино, струмки, бурхливий Істр, навіть „море в усю широчінь немовби застигло”).
    8. Автор припускає, що його описам можуть не повірити. Яким чином він переконує читача у правді? (По-перше, він прямий свідок описаного, а по-друге, у нього нема сенсу брехати).
    9. Чому автор у своїй розповіді згадує Леандра? (Він звертається до героїв давньогрецької легенди. Щоб зустрічатися з коханою Геро, Леандр кожної ночі перепливав річку, орієнтуючись на запалений нею маяк. Але під час бурі вітер погасив вогонь, і юнак загинув. Тобто Овідій говорить, що, якби ріка була замерзлою, трагедія не сталася б).
    10. Які ще похмурі реалії півночі змальовує автор? (З води не вистрибують дельфіни, судна стоять, „мов угрузлі в мармур”, „у льоду незрушно риби зависли”).
    11. Хто був загрозою для жителів півночі? (Варвар, який мчав на коні з іншого берега Істру, все знищуючи і сіючи смерть).
    12. Зачитайте з тексту елегії, як автор описав поведінку нападників.
    13. Що стає наслідком нападів варварів? (Все зруйновано, „дичавіє тут без обробітку земля”, не дозріває виноград, немає яблук).
    14. Хто такий Аконтій? Чому його ім’я згадує автор? (Згідно з давньогрецькою легендою, Аконтій закохався в прекрасну Кідіппу. В день святкувань на честь Артеміди юнак написав на яблуці „Клянусь Артемідою, що я вийду заміж за Аконтія” і підкинув плід Кідіппі. Дівчина прочитала цей напис вголос, а це значило, що вона дала непорушну обітницю на території храму Артеміди. За волею долі, Кідіппа не змогла зв’язати свого життя ні з ким, крім Аконтія).
    15. Який висновок робить Овідій в останніх трьох рядках елегії? (Він нікому не бажає потрапити до цього страшного місця і шкодує, що з усіх численних місць на землі йому довелося відбувати кару в цьому „щонайпечальнішому краї”).
    16. Коло думок: Яке враження справила на вас ця елегія? Доведіть, що Овідій був не тільки талановитим поетом, але й дуже ерудованою людиною. Чи були особисто вам відомі ремінісценції з грецької і римської міфології, що їх включив до свого твору поет?
    все для dle
    Просмотров: 4 714
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.