Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям
    » » Урок 2. Книга пісень Г. Гейне


    Урок 2. Книга пісень Г. Гейне

    Рейтинг:
    Категорія: Вивчення лірики

    Урок 2. „Книга пісень” Г. Гейне


    Урок 2. Книга пісень Г. Гейне


    Зоря упала в прірву
    З небесної течії!
    Була то зоря кохання,
    І я впізнав її.
    (Із „Книги пісень” Г. Гейне)

    Матеріали для вчителя. „Книга пісень” – взірець німецькомовної романтичної лірики. Ця збірка прославила Гейне-поета у світі. До книги ввійшли вірші 1816-1827 рр. Збірка увібрала в себе факти біографії поета. „Книга пісень” – це побудований за чітким планом поетичний твір про закоханого юнака. Особисті переживання автора, його нещасливе кохання призвели до того, що найромантичніші вірші книги пройняті трагічним світовідчуттям самотньої людини. Вони зачаровують читачів, як легендарна Лорелей, що самотньо співала на чарівній скелі.
    Більша частина віршів „Книги пісень” була створена під впливом глибокого почуття поета до його двоюрідних сестер – дочок дядька Соломона: спочатку поет закохався в Амалію, а через сім років – у Терезу, яка була дуже схожа на свою сестру. Кохання поета залишилося без взаємності, а пізніше завдало йому немало прикрих хвилин і навіть спричинило ворожнечу з родичами.
    В Амалію поет закохався у Гамбурзі на початку 1816 року. Та гордовита дівчина з презирством дивилася на 17-річного Генріха. Вона хоч і вислуховувала присвячені їй вірші, але, маючи міщанські переконання, перевагу віддавала багатим прихильникам. Знаючи ціну своєї краси, Амалія не знайшла в собі навіть достатньої чуйності для того, щоб не знущатися просто в очі над стражданнями закоханого Гаррі. (Знехтувавши почуттями поета, Амалія у 1821 році вийшла заміж за заможного пруського поміщика).
    У серпні 1816 року Гейне наважився на серйозну розмову зі своєю коханою Моллі. І пережив першу в житті серйозну драму. Він був розбитий, знищений і шукав когось, хто міг би вислухати його, зарадити його болю.
    У листі до товариша по Дюссельдорфському ліцею Христіана Зете 27 жовтня 1816 року Гейне гірко скаржиться на страждання, причинені йому нерозділеним коханням, але радіє тому натхненню, яке воно в ньому викликало (Слова з листа може прочитати підготовлений учень):
    „Вона мене не кохає. Передостаннє словечко вимов тихо, зовсім тихо, любий Христіане. Останнє словечко включає в себе весь земний рай, а в попередньому вмістилося все пекло... Серцю боляче і від того, що вона так жорстоко і зухвало принизила пісні, які я складав для неї однієї, і від того, що вона взагалі зіграла зі мною найогидніший жарт. Але уяви собі, незважаючи на все це, муза мені зараз значно миліша, ніж раніше. Вона стала моєю відданою подругою-утішницею...” (За матеріалами книги О. Дейча „Генріх Гейне”. Серія „ЖЗЛ”).
    Безнадійне кохання юного Генріха стало важливим етапом на шляху його поетичного розвитку. Пізніше, вже наприкінці життя, він визнавав: „Амалія, через яку я пролив чимало сліз і став пити, щоб приборкати своє горе, була першою весняною квіткою в країні моїх мрій”.
    Вірші, написані у Гамбурзі, стануть основою першого циклу майбутньої поетичної збірки Гейне „Книга пісень”. Відібраний матеріал автор розмістив так, що “Книга пісень” набула характеру своєрідного ліричного щоденника, твору, цілісного за композицією, змістом і формою.
    Структурно „Книга пісень” розділена на чотири частини (Гейне дотримувався принципу циклічності):
    • „Юнацькі страждання ”, де кохана з’являється поетові в уяві;
    • „Ліричне інтермецо”, де кохання розцвітає насправді, але йде по шляху, накресленому в сновидіннях;
    • „Знову на батьківщині”, де любов оживає в пам’яті поета;
    • „Північне море” – цикл, що виконує роль своєрідного епілогу; він тематично не пов’язаний з історією кохання і присвячений пам’яті Байрона – співця моря та трагічної самотності.

    Кожній частині книги притаманна певна смислова, тематична, художня єдність, власний колорит. Місце кожного вірша точно визначено його зв’язками з попередніми і наступними. У перших трьох циклах провідною є тема нещасливого, нерозділеного кохання, яка по-різному інтерпретується в кожному з них. „З мого великого болю творю я пісні маленькі”, – говорить поет і гірко зауважує: „Книжка ця – то тільки урна з попелом мого кохання”. В останньому розділі домінує тема природи. Проте, хоча вірші „Книги пісень” надихалися нерозділеним коханням молодого поета, в них відбиті не лише інтимні переживання Гейне. Тут вічна історія трагічного кохання набуває загальнолюдського звучання, характеризує стан душі юнака, здатного глибоко мислити, тонко відчувати, наділеного щирою, вразливою душею.
    Історія кохання, що розгорнута у трьох частинах збірки, дає підстави називати „Книгу „романом у віршах”. Водночас жанр своєї лірики поет визначив включенням до назви збірки слова „пісня”, підкресливши таким чином її зв’язок з фольклором. Але простота і щирість, які Гейне взяв від народних пісень, поєднуються у нього зі світосприйняттям його сучасника – людини ХХ століття.
    У своїй любовній ліриці Гейне прагне до сюжетності. В жанрово-стильовому плані він полюбляє вірші-сновидіння, ліричне інтермецо, пісні, сонети, романси, балади. Мотиви любові поєднуються у нього з мотивами смерті, роздумами про безсмертя душі.
    Біль нерозділеного кохання особливо гостро звучить у циклі „Юнацькі страждання”. Знехтуване коханою почуття стає джерелом різкого конфлікту поета з дійсністю, яка і сприймається ним крізь призму особистої душевної драми. Як і інші поети-романтики, Гейне віддає данину популярній у його часи готичній фантастиці, „романтиці жахів”. У першому циклі кохання – це фатальна, ірраціональна сила, що несе страждання і загибель. Раз у раз постають цвинтарі, розриті могили, з них виходять привиди, з якими веде бесіди юнак, чиє серце спливає кров’ю через нещасливу любов. Відповідною є й лексика, для якої характерними стають слова: “похмурий син ночі”, “саван”, “зловіщий сон”, “мертвець” тощо.
    Перший розділ „Юнацьких страждань” має назву „Сновидіння”. Ліричний герой живе у світі своїх дивних сновидінь й уявних марень. Він то бачить невірну кохану, втрачену назавжди; то присутній на її весіллі з іншим (вірші 3 і 4). Він продає душу пекельним силам за радість побачення з нею (вірш 6); а потім вона з’являється до нього уві сні, подібна вихідцям з того світу – бліда і холодна, мов мармур. В іншому вірші поету уявляється цілий пекельний кортеж – він заплатив дияволу страшну ціну за неї, і ось з’являється вона, в супроводі самого диявола, котрий і поєднує поета з його коханою (вірш 7). Повертаючись від коханої, поет йде цвинтарем, де з могил встають привиди, кожний з яких – жертва нещасливого кохання (вірш 8). У світі, де живе поет, здається, немає живих, справжніх людей. Це привиди, або живі личини, які приховують то підлість, то убогість. Оманливе видіння – і сама кохана поета. Дійсність і сон, уявне і реальне в цих віршах нероздільні – вони поєднуються в страшній фантасмагорії, породженій бурхливим, несамовитим і в той же час фатальним почуттям, що несе загибель.
    У циклі „Юнацькі страждання” особливо відчутні риси романтизму: напруженість переживань, трактування любові як фатальної сили, що стоїть над людьми, нарешті, форма віршів і вся образна система. Лексика теж відображає романтичне світосприйняття поета: нічні видіння, привиди, „безумний сміх”, „дике полум’я в грудях”, „похмурий демон”, „блаженний біль” тощо.
    Дійсно, поетичний талант Гейне формувався в атмосфері панування романтичної літератури, і „Книга пісень” як художнє дослідження психології людського кохання стала вагомим внеском у розвиток романтизму.
    Естетична програма поета-початківця відбита у невеличкій статті “Романтика” (1820), в якій Гейне висловлює своє розуміння романтичного мистецтва. З романтизмом його ріднить насамперед зв’язок із народною творчістю. Як і народні пісні, його вірші пройняті задушевністю, ліризмом, щирістю, прозорістю форми, простотою лексики, безпосередністю і природністю. Гейне вдається до таких характерних для фольклору виражальних засобів, як паралелізми, лексичні й синтаксичні повтори – повтори словосполучень, смислових, образних, словесних контрастів і антитез. Як і в народних піснях, у поезіях „Книги пісень” живе музична стихія, вони надзвичайно мелодійні, і цим пояснюється їхній незвичайний успіх серед композиторів. Багато віршів із цієї збірки покладено на музику такими видатними композиторами, як Ф. Мендельсон, Ф. Ліст, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Р. Вагнер, Е. Гріг, П. Чайковський, М. Лисенко, С. Людкевич, В. Лятошинський, Л. Ревуцький та ін. Чимало поезій із книги Гейне стали народними піснями і в Німеччині, і за її межами.
    Ліричний герой збірки цілком відповідає засадам романтизму. Він схвильовано вбирає в себе враження довколишнього світу: буває то іронічно насмішкуватим, то романтично піднесеним, але незмінно відчуває свою перевагу над „цивілізованим” світом обивателів. Та поведінка ліричного героя не спрямована лише на демонстрацію своєї переваги над нікчемною дійсністю. Кредо ліричного героя – без кохання немає щастя, без щастя неможливе життя.
    Важливим елементом поетики „Книги пісень” є романтична іронія. Вона, на думку дослідників творчості поета, є найповнішим виявом свободи митця, який завдяки їй піднімається над дійсністю і над самим собою. Гейнівська іронія все ставить під сумнів: об’єкт кохання, неповторність почуття і стан самого закоханого. Іронія Гейне виходить із художнього досвіду попередників (іронічне обігрування романтичної мрії, самоіронія) та все ж вона нова, тому що інтелектуальна за своєю природою і пов’язана в значній мірі з аналітичним художнім мисленням поета. Якщо для ранніх романтиків іронія була засобом піднятися над оточуючою прозою життя, то у Гейне вона стає формою повернення до дійсності. Зображуючи конфлікт особи і життя, поет не просто не приймав дійсності, а прагнув повніше її осягнути.

    Теорія літератури: лірика, ліричний герой, інтермецо, дисонанс, поетичний цикл, дольник, романтична асоціація, пісня, романс, сонет, поетична іронія.

    Робота у творчих групах над особливостями розвитку ліричного почуття у збірці Г. Гейне „Книга пісень”.

    Виразне читання віршів та робота з художніми текстами за запитаннями
    Виразне читання вірша „Чому троянди немов неживі...” (Пер. Л. Первомайського). Робимо разом з учнями мовленнєву партитуру:
    Чому троянди | немов неживі, |
    Кохана, | скажи мені? |
    Чому, скажи, | в зеленій траві ¦
    Фіалки такі мовчазні? |
    Чому так гірко дзвенить | і співа ¦
    Жайворонком блакить? |
    Чому в твоєму диханні трава ¦
    Тління | і смерть таїть? |
    Чому холодне сонце поля ¦
    В задумі похмурій мина? |
    Чому така пустельна земля |
    І сіра, | немов труна? |
    Чому мене, мов безумця, | в пітьму ¦
    Моя печаль жене? |
    Скажи, кохана моя, | чому ¦
    Покинула ти мене? |

    Коментар до мовленнєвої партитури. Як бачимо, паузи не завжди співпадають з розділовими знаками. Звичайно ж, неможливо категоричними правилами передбачити всі нюанси мовлення. А тому під час складання партитури треба, перш за все, відштовхуватись від змісту твору. Але варто пам’ятати, що у більшості випадків паузу не треба робити перед звертаннями, вставними словами, інколи – перед короткими порівняльними зворотами (які складаються зі сполучника і одного слова). І навпаки: якщо однорідні члени поєднуються сполучником „і”, перед ним необхідно зробити зупинку, незважаючи на відсутність розділового знаку. Слова з фразовим наголосом підкреслюємо однією рискою, з логічним – двома. Ці слова під час виразного читання треба особливо виділяти голосом. У кульмінації або розв’язці вірша може бути кілька логічних наголосів. Не забуваємо також про емоційність читання: передаємо інтонацією почуття ліричного героя – розгубленість, сум, розпач, невимовний біль.

    Запитання і завдання:
    1. Які асоціації викликає у вас квітка троянди? Чому вірш починається з опису неживих троянд? (Троянда традиційно символізує кохання. У поета воно нещасливе).
    2. Яким настроєм охоплений ліричний герой вірша? У чому причина його невимовного смутку?
    3. Хто є адресатом цієї поезії, до кого звертається автор?
    4. Чи отримує ліричний герой відповідь на свої запитання? Чи можна вважати, що весь цей поетичний твір є єдиним риторичним запитанням?
    5. У чому оригінальність основного художнього прийому у першій строфі вірша? (Поет спочатку вживає прийом олюднення природи (троянди він уявляє живими, а фіалки вміють говорити), але тут же показує, що вони завмерли чи загинули). Що у них „відібрало життя”? (Вони згасають разом із ліричним героєм, враженим тугою нерозділеного кохання).
    6. Як у наступних строфах поєднується життя і смерть? (Перелічені реалії природи традиційно повинні нести в собі радість і повноту життя, але від них, навпаки, віє бідою і смертю).
    7. Доведіть, що погляд поета простежує спочатку зміни у живій природі, потім – у всесвіті й востаннє – у власній душі.
    8. У яких рядках вірша пояснюється, чому природа, всесвіт і душа ліричного героя втратили радість буття? (Його покинула кохана, а тому всі образи, пов’язані з нею, асоціюються в уяві поета зі смертю.).
    9. Знайдіть лексичні засоби, що виражають трагічне світосприйняття поета (неживий, мовчазний, гірко, тління, смерть, холодний, похмурий, пустельний, сірий, труна, пітьма, печаль та ін.). Дайте смислову характеристику вжитим автором епітетам.
    10. Яку роль у вірші відіграє так часто повторюване слово „чому?” Доведіть, що в основі побудови твору лежить прийом градації. Поміркуйте, чи впливає цей прийом на гостроту розв’язки вірша.
    11. Як ви вважаєте, чи легко жити на світі людям, які щирі у своїх почуттях? Доведіть свою думку.
    12. Порівняйте оригінал вірша Гейне (або підрядник до нього) з перекладами Л. Первомайського і В. Левика.

    „Не знаю, що стало зо мною…” (Пер. Л. Первомайського)
    Коментар. Вірш присвяченій казковій рейнській красуні Лорелей. Вважається, що вперше романтична історія Лорелей з’явилась у романі К. Брентано „Годві” (1801). Мотив цей був підхоплений багатьма німецькими поетами-романтиками (Фогт, Ейхендорф, Лебен, Зимрок). Поширився він і в інших країнах: Ж. де Нерваль та Г. Аполлінер (Франція), О. Мандельштам (Росія). Але найяскравіше втілення він отримав у Г. Гейне. Вірш „Не знаю, що стало зо мною...” (1824), покладений на музику Фрідріхом Зільхером, став у Німеччині народною піснею.
    Як і в попередників, Лорелей у Гейне – втілення згубних чарів кохання. Гейне переключив відомий мотив у глибинно ліричний план, у нього він стає метафорою, що передає душевний стан поета, його відчуття, породжені казковим образом.
    Поезію Гейне „Не знаю, що стало зо мною...“ можна визначити за жанром як баладу, адже в ній переплелися лірична і епічна стихії, включені фантастичні елементи, дія зосереджена навколо одного сюжетного вузла, відчутна драматична напруженість подій, через окремий факт розкриваються загальнолюдські проблеми.

    Легенда про Лорелей (випереджувальне завдання для учня).
    Дуже давно на березі Рейну, що ніс свої бурхливі води між вузькими скелями, жив бідний рибалка зі своєю красунею дочкою Лорелей. Вийде бувало дівчина на ґанок, розпустить довге золоте волосся, заспіває чарівним голосом пісню – і здається, що навіть сонце починає світити по-особливому. Багато юнаків із навколишніх сіл сваталися до неї, але Лорелей покохала заможного рицаря і переїхала жити до нього в замок. Та кохання чоловіка виявилося недовгим. Натерпівшись принижень, Лорелей змушена була повернутися в маленьку хижку свого батька. Вона більше не співала чудових пісень, а в її душі глибоко причаїлися біль і образа. І почали люди говорити, що Лорелей стала відьмою, що вона приваблює чоловіків злими чарами і зживає їх зі світу, щоб помститися за зраду рицаря.
    Місцевий єпископ покликав дівчину до сповіді. І вона вирішила прийняти постриг у віддаленому монастирі. Шлях до монастиря проходив по березі Рейну. І сталося так, що в цей час по ріці пропливав у човні її колишній коханий. Побачила його Лорелей, протягнула до нього руки і покликала по імені. Почув рицар, глянув на берег і випустив із рук весла. Підхопив човна коловорот, і він миттю щез у вирі. Лорелей кинулася у воду з надією врятувати свого коханого, але тільки золоте волосся промайнуло в останній раз у пінистій хвилі.
    З того часу під час заходу сонця на високій скелі, що нависла над Рейном, стала з’являтися прекрасна дівчина-русалка. Вона сидить на камені, розчісує золотим гребінцем своє золотисте волосся і співає сумну пісню, та так співає, що жоден рибалка, який пропливає поблизу, не може залишитися байдужим. Він забуває про все, кидає весла і дивиться тільки туди, на вершину скелі, звідки лунає чарівний голос. І ось уже вир підхоплює човна і ховає його у морській глибині...

    (За однією з численних версій перекладу з німецької Лорелей (Лорелея) – скеля, яка шепоче).

    Запитання і завдання:
    1. Чи можна вважати цей вірш сюжетним? Знайдіть експозицію, зав’язку, розвиток подій, кульмінацію і розв’язку у творі. (Експозиція – опис місця дії, зав’язка – поява головної героїні, розвиток подій – з’являється рибалка, кульмінація – рибалка зачарований співом і втрачає пильність, розв’язка – загибель рибалки). Визначте ознаки баладного жанру у творі.
    2. Яка зорова картина виникає у нашій уяві під час читання вірша? Чи потрапляють до неї слухові образи?
    3. Розкрийте поетичну майстерність Гейне-пейзажиста і Гейне-портретиста. Які художні засоби використовує автор вірша? Знайдіть у творі метафори.
    4. Символом чого виступає у вірші образ Лорелей? Що вам більше до вподоби: пряме вираження почуттів автора чи „розчинення” їх у поетичному образі?
    5. Який настрій має цей поетичний твір? Як він пов’язаний з настроєм інших віршів із „Книги пісень”?
    6. Доведіть, що вірш „Не знаю, що стало зо мною...” близький до фольклорної пісні (Казковий сюжет, співуча стилістика народної пісні, краса дівчини передається через стійкі фольклорні образи: „золотисті коси”, „блискучі шати”, „із золота гребінь має”, дівчина зачаровує чоловіків піснею, жіночі чари – причина загибелі човняра).

    „Вечірні промені ясні...” (Пер. Л. Українки)
    Запитання і завдання:
    1. Який провідний мотив цього вірша? (Розчарування у високому почутті кохання).
    2. Які образи твору виконують функцію символів? (Туман, чайки, море, вечірні промені). Чи відчувається у вірші єднання образів людини і природи?
    3. Доведіть, що за своєю ритмікою й образами цей вірш близький до народної пісні. (Фольклорні образи: ясні промені, дрібні сльози, білі руки, гіркі сльози, сумна безталанниця, жаль-туга навісна та ін.).
    4. Які ознаки романтизму притаманні поезії „Вечірні промені ясні...”? Знайдіть романтичні риси в описі пейзажу (сумна картина) та героїв (мовчазність, самотність, розчарування).
    5. Знайдіть у вірші слова, що розкривають ліричного героя. Які характеристики він дає своїй коханій?
    6. Доведіть, що фінал вірша є логічним підсумком розказаної автором історії кохання.
    7. Порівняння поезії Гейне і Гете (учнівська презентація).

    „Хотів би я в слово єдине...” (Пер. Л. Первомайського)
    Запитання і завдання:
    1. Що значить „слово” для ліричного героя? Який порятунок шукає поет у ньому? (Поетичне слово повинне вмістити в себе всі його тривожні думи і з вітром віднести їх до коханої, щоб вона могла почути його навіть уві сні).
    2. Дайте характеристику настрою ліричного героя. Чим тональність цього твору відрізняється від поезії „Чому троянди немов неживі...”? Чи можна говорити, що цей вірш наповнений світлою печаллю?
    3. Знайдіть у тексті вірша традиційні фольклорні епітети (Смутна дума, вільний вітер, ясні очі). Яку роль у вірші відіграють дієслова в умовному способі? (Вони говорять про мрії ліричного героя, а не про те, що він вже має).
    4. Які риси романтизму характерні для цього вірша?
    5. Визначте віршовий розмір твору (3-стопний амфібрахій). Чи сприяє він мелодійному звучанню вірша?
    6. Зробіть самостійно мовленнєву партитуру вірша, навчіться його виразно читати і вивчіть напам’ять.
    7. На прикладі прочитаних творів Гейне доведіть, що внутрішній світ ліричного героя постійно поглиблюється, вірші передають динаміку почуттів, зміну настроїв, то розквіт, то згасання надії на щастя.

    „Вмирають люди, і роки...” (Пер. Л. Первомайського)
    Запитання і завдання:
    1. 1. Виразно прочитайте вірш, сформулюйте головну думку твору („...не вмирає кохання”).
    2. Доведіть, що перша строфа побудована на антитезі (Все в житті скороминуче і смертне, лише кохання назавжди залишається в серці).
    3. Яким Ви собі уявляєте ліричного героя вірша? Усно намалюйте його портрет і розкажіть про головні риси характеру. Чи можна стверджувати, що герой вірша – справжній лицар?
    4. Згадайте факт із біографії Гейне: У травні 1848 року тяжко хворий поет захотів відвідати Лувр. Співець кохання, він і перед смертю прагне побачити Венеру Мілоську – взірець жіночої краси і досконалості. У Гейне віднялися ноги, і він упав біля підніжжя статуї. Чи не нагадує Вам фінал вірша цю історію?

    Варто також на уроці звернути увагу учнів на вірш Г. Гейне „Коли розлучаються двоє...” Текст цього твору в перекладі Максима Славінського зацікавив Миколу Лисенка. Так у 1893 році народився чудовий романс, який набув слави істинно народної пісні. Романс можна прослухати на уроці у виконанні Івана Козловського або групи „Піккардійська терція”.
    За бажанням вчителя можна також звернутися до аналізу вірша Г. Гейне „Білі глянцеві манжети...”

    Розмова про „Книгу пісень” була б не повною, якби ми не згадали про іронію в поезії Гейне. Перед читачем поступово розгортається незвична і складна гама почуттів ліричного героя: він мучиться байдужістю, а потім зрадою коханої, перебуває у відчаї, але попри все намагається бути сильним і навіть часом приховує свій біль за самоіронією:
    Вперше може нещасливо
    Закохатись навіть Бог,
    Але вдруге безнадійно
    Закохається лиш дурень.
    Що ж, я дурень, я кохаю
    Знов без жодної надії,
    Сонце, місяць, світ сміється,
    Я сміюся теж – і гину.
    (Пер. Л. Первомайського)

    Словникова робота:
    „Іронія – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою” (Літературознавчий словник-довідник /За ред. Р.Т. Гром’яка та ін. – К., 2006. – С. 313).
    Бесіда:
    • У чому полягає іронічність вірша „Вперше може нещасливо...”?
    • Чому ліричний герой називає себе дурнем?
    • Як реагує на закоханість ліричного героя природа?
    • Знайдіть антитезу в цьому творі (Бог – дурень).
    • Чи можна кохати без жодної надії?


    Підсумковий матеріал
    Провідні теми творчості Г. Гейне:
    • Кохання ліричного героя;
    • Природа в житті ліричного героя;
    • Подорожі ліричного героя;
    • Засудження ліричним героєм бездуховності життя.


    Риси романтизму в ліриці Г. Гейне:
    • Протест проти бездуховності і неволі;
    • Бунтарські настрої;
    • Протистояння суспільству;
    • Мрії про екзотичні країни, бурхливі події;
    • Духовна самотність ліричного героя.


    Поглиблення первісного розуміння поезії через конкретні розумові дії:
    • повільне, вдумливе, аналітичне читання;
    • характеристика образності вірша;
    • усвідомлення авторського ставлення до життя і виокремлення його під час виразного читання поетичного твору;
    • співставлення віршів одного чи різних авторів, варіантів перекладів, оригінального тексту та перекладів (українських і російських);
    • порівняння образів, різних за змістом, але близьких за звучанням, і навпаки.


    Укладання схеми „Зміни в почуттях ліричного героя з циклу „Ліричне інтермецо” „Книги пісень” Г. Гейне”


    Закоханість, високі чуттєві поривання
    Щем в душі від майбутніх духовних страждань
    Душевні непорозуміння і розчарування
    Усвідомлення нещирості почуттів коханої
    Гіркота нерозділеного кохання та породжена нею іронія
    Конфлікт почуття і дійсності
    Нестримне бажання порвати з минулим

    Висновки: „Книга пісень” Г. Гейне – лірична сповідь, об’єднана єдиною спільною темою – темою кохання. Однак у кожному з циклів означена тема набуває різних інтерпретацій. Почуття ліричного героя знехтувані. На цьому ґрунті виникає конфлікт закоханого і дійсності, яку герой сприймає через призму власної драми.
    „Книга пісень” – своєрідний ліричний щоденник, твір, цілісний за формою і змістом. До книги ввійшли вірші, написані в різних жанрах: елегії, балади, романсу, медитації.
    Ліричний герой книги – людина багатої душі. Та він не лише здатний на високі почуття і любовні страждання, але й уміє аналізувати власні переживання, вдаючись часом навіть до самоіронії. У „Книзі пісень” зібрана духовна історія ліричного героя: він проходить шлях від кохання до розчарування і самотності.

    Гейне і Україна


    Найбільші заслуги в ознайомленні українського читача з творами Генріха Гейне належать Івану Франкові та Лесі Українці. Лесі Українці творчість Гейне завжди була близькою. У поетів схожі долі – адже вони обоє страждали від тяжкої хвороби. Для Українки німецький поет був втіленням високого поетичного духу, прагнення служити людям і справжній красі. Леся Українка переклала 65 віршів із збірки „Buch der Lieder”, якій дала назву „Ліричні співанки”.
    Про те, яке місце посідала творчість Гейне в житті Лесі Українки, свідчить уже той факт, що вона повсякчас цікавилася створенням музики на слова Гейне і неодноразово зверталася до М. Лисенка з проханням написати музику на її тексти з Гейне.
    „Коли настав чудовий май”, „Чого так поблідли ці рожі ясні?”, „З мого тяжкого суму” – ці вірші Гейне в перекладі Лесі Українки, покладені на музику М. Лисенком, завоювали широку популярність в Україні.
    Перекладали твори Г. Гейне також Федькович, Грінченко, Грабовський, Славінський (псевдонім – М. Стависький), Тичина, Рильський, Бажан, Первомайський, Зісман, Пригара, Дмитерко та інші.все для dle
    Просмотров: 19 241
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.