Урок 1. „Всесвіт” життя Генріха Гейне
Я звичайна людина,
Щаслива від того, що смертна,
Не нарікаю на долю.
(Із „Книги пісень” Г. Гейне)
Коментар. До уроку-інтерв’ю дев’ятикласники готують запитання до „Я” поета – Г. Гейне, роль якого виконує підготовлений учень.
- У своїх „Мемуарах Ви записали: „Кожна людина – це всесвіт, що з нею народився і з нею помирає; під кожним кам’яним надгробком поховано цілу всесвітню історію”. У чому відбився Ваш „Всесвіт”? (У поезіях, прозі, публіцистиці).
Творча спадщина Г. Гейне:
- Збірки поезій:
„Книга пісень” (1827);
„Нові поезії” (1844);
„Романсеро” (1851).
- Проза і публіцистика:
„Дорожні картини” (1831);
„Романтична школа в Німеччині” (1834);
„Признання” (1854).
- Сатиричні поеми:
„Атта Тролль” (1843);
„Німеччина. Зимова казка” (1844).
- Мемуари.
- Ваша дата народження? (13 грудня 1797 року).
- Де минуло Ваше дитинство? (У маленькому і ошатному двоповерховому будиночку на Бюлькерштрассе, 53 міста Дюссельдорф).
- Ким був Ваш батько? (Мій батько – Самсон Гейне, колишній офіцер гвардії, торгував тканинами, але в комерції йому не дуже щастило, і родина постійно зазнавала матеріальних нестатків. Зауважу, що батько був людиною чуйною і доброю).
- Які спогади у Вас виринають при слові „мама”? (Мама – мій оберіг дитинства: завжди усміхнена, чуйна, освічена. Саме вона все робила для того, щоб ми, четверо дітей, виросли освіченими і культурними людьми).
- Яким Ви були у дитинстві? (Мрійливим і задумливим).
- З якими річками пов’язане Ваше дитинство? (Величний Рейн, швидка Дюссель).
- З яким кольором асоціюється Ваш світ дитинства? (Із зеленим... зелені береги величного Рейну).
- Коли Ви написали свого першого вірша? (Це сталося, коли мені було 12 років).
- Чи любили ви в дитинстві та юності читати? Чи мали улюблені книжки? (Так, я любив читати. Серед моїх улюблених – книги про Дон Кіхота, Робінзона Крузо, Гуллівера. Зачитувався драматичними творами своїх співвітчизників – Гете і Шіллера).
- Де Ви здобували освіту? (Спочатку вдома, потім у початковій школі, а згодом у Дюссельдорфському католицькому ліцеї).
- Хто вирішував Ваше майбутнє, коли Вам минуло 17 років? (Батьки, захоплені романтичною біографією Наполеона, спочатку мріяли про кар’єру військового для мене. Але згодом на сімейній раді було вирішено зробити з мене комерсанта).
- Який висновок зробив про Вас банкір, до якого Ви були віддані в науку? (Багатий банкір побачив, що у мене нема жодного хисту до наживи).
- Кого пообіцяв батькам з Вас зробити дядько-мільйонер? (Мій дядько пообіцяв зробити з мене купця. Але торгівельні справи мало цікавили мене. Дядько, перевіряючи доручену мені бухгалтерську роботу, раз у раз знаходив під конторськими книгами папірці, густо списані віршами. Упевнившись, що комерсанта з мене не буде, дядько погодився допомогти мені здобути вищу освіту).
- Де Ви здобули вищу освіту? (Я розпочав здобувати академічну освіту з 22 років: студіював право в Боннському, Геттінгенському та Берлінському університетах. Отримав диплом бакалавра права).
- Як почалася Ваша літературна діяльність? (Навесні 1821 року я завітав до редактора берлінського журналу „Співрозмовник”. Він надрукував мої поезії окремою збіркою, що отримала назву „Вірші Г. Гейне”. Так я став поетом).
- Чим найбільше боліла Ваша душа? (Роздумами про мою батьківщину. У 1824 році я пішки подорожував по Гарцу, бажаючи на власні очі побачити життя рідної країни).
- Коли Ви стали дипломованим спеціалістом у юриспруденції? (Я отримав диплом бакалавра права в Геттінгенському університеті, було це у середині 1825 року).
- Чи замислювались Ви, бодай колись, про те, що таїть у собі слов’янська душа? (Таїну слов’янської душі я не відкрив, хоча був знайомий з росіянином Федором Тютчевим – поетом і дипломатом).
- Яке світове явище Ви назвали „палючим сонячним променем, загорнутим у газетний папір”? (Цими словами я вітав Липневу революцію у Франції).
- Чому Вами зацікавилась поліція? (Тому, що все життя я був „весь – радість і пісня, весь – меч і полум’я”).
- Чому Ви покинули свою батьківщину? (Мені загрожувала тюрма, саме тому 1 травня 1831 року я виїхав із Німеччини до Франції, оселився в Парижі, діставши статус політичного емігранта).
- Як влада Німеччини ставилася до Вас і Ваших творів? (Мої твори були заборонені у 1835 році в Німеччині Франкфуртським союзним сеймом, а з 1844 року під загрозою арешту мені було заборонено ступати на землю Прусії).
- Що було надзвичайним у Вашому житті у Франції? (Розкіш людського спілкування. Я мав багато друзів: Беранже, Бальзак, Жорж Санд, Мюссе, Дюма (старший), Сю, Шопен. Я зблизився з видатними людьми свого часу. Саме тоді я почав серйозно займатися поезією і лише через 13 років відвідав родичів у Гамбурзі).
- Яке почуття Вас заполонило в домі дядька Генрі? (Почуття закоханості до Амалії – моєї двоюрідної сестри. Я надто страждав через її погордливе і зневажливе ставлення до мене і віршів, які я складав „тільки для неї”).
- Ви знайшли своє кохання? (Кохання – це особливий стан душі. Його не шукають, воно само приходить до людини. Мені було 37 років, коли я познайомився із вродливою французькою дівчиною Марго, яку я називав Матильдою. І я відчув себе дуже щасливим, коли Матильда сказала, що ніколи мене не покине).
- Яку недугу Ви намагались здолати? (У травні 1848 року я востаннє вийшов з дому. Відвідав Лувр. Знепритомнів перед Венерою Мілоською.., „вона не могла мені допомогти, тому що не мала рук”. Страшна спадкова хвороба – сухоти спинного мозку – стала прогресувати: частіше боліла голова, тоншала ліва рука, часом пропадав зір. Я опинився у „матрацовій” могилі. Вісім років був прикутий до ліжка. Але тяжка хвороба і нескінченні фінансові труднощі мене не зламали. Я любив життя...).
Учитель: Поет був надзвичайно мужньою і водночас дотепною людиною. До останніх годин свого життя він жартував. Кажуть, що під час тяжкої хвороби Гейне відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко. „Як почуваєшся?” – турботливо запитав друг. „Як бачиш, – не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, – жінки все ще носять мене на руках”.
17 лютого 1856 року зірка життя поета Генріха Гейне погасла у Всесвіті. Його останніми словами були: „Писати! Паперу, олівець!”
Виконуючи волю Гейне, його поховали на Монмартському кладовищі в Парижі. За труною йшли його друзі, знайомі. Голосно ридав старший Дюма.
З того часу і до наших днів французи з любов’ю доглядають могилу великого поета, твори якого на його батьківщині ще у ХХ столітті за років фашизму були заборонені.
Підсумки: „Коло думок”
(Учні діляться враженнями від почутого).Одкровення поета
„Я ніколи не надавав великого значення славі поета, і мене мало турбує, хвалять чи гудять мої пісні. Але на мою труну ви повинні покласти меч, бо я був хоробрим солдатом у війні за визволення людства”.
Г. Гейне.
„Над моєю колискою вигравали останні місячні промені вісімнадцятого і перша ранкова зоря дев’ятнадцятого століття”.
Г. Гейне.
„З усіх людей я нікого так не любив на цій землі, як його. Не минуло жодної ночі, щоб я не думав про мого покійного батька і, прокидаючись уранці, й досі часто чую звук його голосу, як відлуння мого сну”.
Г. Гейне. Мемуари.
„Нащо ти мене будиш, мамо? Мені снилися чарівні сни, птахи співали ніжні мелодії, а я складав до них слова”.
Г. Гейне.
„Я вам зовсім не відомий, але я хочу стати відомим завдяки вам”.
Г. Гейне редактору берлінського журналу „Співрозмовник”.
„Книжка ця – то тільки урна
З попелом мого кохання.”
Г. Гейне про власну „Книгу пісень”.
„З мого великого болю творю я пісні маленькі”.
Г. Гейне.
Доба романтизму
Історія | Ідеї | Відкриття |
---|
Романтизм виник у Європі після великих потрясінь духу (Французька буржуазна революція, доба наполеонівських війн). Хронологічні рамки: 80-90 рр. ХVІІ ст. – 30-40 рр. ХІХ ст. | трагічне і песимістичне сприйняття життя; оспівування ідеального кохання, високих почуттів, казкових див (звернення до ідолів Середньовіччя); оспівування неповторності кожної окремої людини. | захоплення красою фольклору (казками, легендами, переказами); народження нових літературних жанрів – поеми і роману. |
Митці доби романтизму
Письменники: Джордж Байрон, Персі Біші Шеллі, Вальтер Скотт, Ернст Теодор, Амадей Гофман, Генріх Гейне, Адам Міцкевич.
Композитори: Гектор Берліоз, Джузеппе Верді, Ріхард Вагнер, Роберт Шуман, Ференц Ліст, Франц Шуберт, Фрідріх Шопен.
Художники: Теодор Жеріко, Франсуа Рюд, Александр Декан, Жорж Мішель, Карл Брюллов, Ежен Делакруа.
все для dle