Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям


    Лірика вагантів

    Рейтинг:
    Категорія: Вивчення лірики

    ЛІРИКА ВАГАНТІВ


    Лірика вагантів


    Методичний коментар. Враховуючи те, що у шкільному підручнику загальні відомості про вагантів викладені досить докладно, а на вивчення їх творчості програмою відведено лише одну годину, ми вважаємо доцільним надати вчителеві лише певну додаткову інформацію, яку він, за бажанням, може використати на уроці. Інформація ця стосуватиметься переважно того, на що автори підручника звернули, на наш погляд, недостатньо уваги. Ми подаємо цей матеріал у вигляді проблемних запитань. Відповіді на них можуть стати основою для підготовки учнівських міні-проектів.

    Що повідомляють ваганти про себе? По-перше, що вони є бродягами. У своїх віршах ваганти виступають то як мандрівні школярі, то просто бродяги, то як потерпілі від якоїсь „життєвої бурі” – тобто суть у тім, що в них немає свого житла. Але вони не відчувають жодного дискомфорту від усвідомлення цього факту. Більше того, вони намагаються показати оточуючим, що це хай і своєрідна, але все ж таки норма життя, і вона зовсім не негативна, а швидше навпаки. Їм добре в такому непевному, невизначеному стані, і вони протиставляють його ситості і монотонності звичайного осілого життя.
    Вагантам (судячи з їхніх віршів) не подобалося довго і сумлінно працювати з книгами. Їм більше до серця було веселе і розгульне проводження часу. Та у власних віршах ваганти починають суперечити самі собі: вони говорять, що прагнуть бути інтелектуалами, але не хочуть старанно займатися, вони намагаються бути часточкою студентської еліти, але не дотримуються її правил.

    А якими ж були ці університетські правила? Відомо, що у XII-XIII ст. воля студентів майже не обмежувалася. Вони могли вільно дискутувати на будь-яку тему і без всякого побоювання аргументувати і відстоювати свою позицію. Що ж тоді штовхало вагантів на „подвиг” бродяжництва? На це були дуже різні причини. Однією з них, як вважають дослідники, був пошук гідних вчителів. Теперішнім студентам важко собі уявити, як можна перебиратися з міста в місто, щоб вивчати різні предмети з особисто обраними вчителями. А тоді, в Середні віки, кожен університет, як правило, славився одним або кількома факультетами. А тому студенти, які хотіли отримати знання з різних сфер науки, часто навіть змушені були пересуватися від одного університету до іншого. Сучасник вагантів монах Гелінанд, котрий сам перед тим, як прийняти постриг, був вагантом, з долею гумору говорив: „Школярі навчаються благородним мистецтвам у Парижі, древнім класикам – в Орлеані, судовим кодексам – у Болоньї, демонології – в Толедо, а добрій моралі – ніде”.

    Чи слід вважати лірику вагантів занадто простою, дилетантською? Звичайно ж, не варто сприймати їх твори занадто примітивно. Бо якими б шинкарськими завсідниками і вуличними бешкетниками не були ваганти, вони всі навчалися у школах, обов’язково знали латинь і вміли складати вірші латинською мовою.
    Це останнє уміння особливо важливе. Вивчення латинської мови в середні віки було не зовсім простою справою, адже вимагалося вміння не тільки читати, писати й говорити, але й складати латиною вірші – це була неодмінна частина шкільного навчання: учнів-початківців змушували складати „ритмічні” вірші, які можна було створювати на слух, а більш досвідчених – „метричні” вірші, для яких уже була потрібна неабияка начитаність і теоретичні знання.
    Так чи інакше, навіть найбільш байдужий до поезії школяр завжди мав певний досвід поєднання латинських слів у віршовані рядки і чималий запас зазубрених віршів із класиків. Звичайно, за всіх часів школяр від школяра дуже відрізнялися. І якщо навіть тисячі цих молодих середньовічних латиністів складали свої вірші лише з примусу, все одно ми можемо бути впевнені, що знаходилися десятки й таких, котрі це робили з доброї охоти і для задоволення, наслідуючи популярним взірцям. Але були, нарешті, і такі особи, які, відчувши у віршуванні власне покликання, створювали зовсім нові зразки і самі задавали тон масі наслідувачів. Тобто, значна частина віршів вагантів створювалася талановитими і професійно підготовленими авторами.

    Чому ваганти писали свої вірші переважно латинською мовою? Це одне з найбільш цікавих питань, що хвилюють дослідників. Ми легко сприймаємо те, що латиною у Середні віки писалися літописи, наукові трактати, накази, церковна література. Але нам тяжко зрозуміти, навіщо потрібна була латинь у любовному вірші або в танцювальній пісні, – хіба що заради пародії? Це здається дивним і несподіваним.
    Але насправді річ у тім, що середньовічна європейська культура була наскрізь двомовною. Люди сторіччями звикали мислити однією мовою, а писати іншою. Знання латині було першою ознакою, що відрізняла „культурну” людину від „некультурної”. Тому кожен, хто прагнув до культури, прагнув до латині. Тільки на латині могли спілкуватися в соборній школі або університеті студенти, які прийшли хто з Італії, хто з Англії, хто з Польщі. Але і між мирянами знайомство з латинню – хоча б поверхневе – було чимось на зразок патенту на вишуканість. І ось ця своєрідна мода на двомовність дозволяла вагантам йти на дуже оригінальні експерименти: у значній кількості віршів вони одночасно використовували дві мови (напр., німецьку і латинь, французьку і латинь), що відкривало можливості для найнесподіваніших художніх ефектів. Сучасні перекладачі поезії вагантів, щоб зберегти двомовний характер віршів, інколи йдуть на цікаві експерименти. Так, російський вчений і перекладач Лев Гінзбург талановито переклав жартівливу поезію „Я скромной девушкой была”. Приводимо уривок з цього вірша:
    Я скромной девушкой была
    Virgo dum florebam,
    Нежна, приветлива, мила,
    Omnibus placebam.
    Пошла я как-то на лужок
    Flores adunare,
    Да захотел меня дружок
    Ibi deflorare.
    Он взял меня под локоток,
    Sed non indecenter.
    И прямо в рощу уволок
    Valde fraudulenter...

    У чому художня своєрідність поезії вагантів? Усі твори вагантів дуже музикальні – вони не тільки мають своєрідну ритміку, ліричність, але і, як вважають дослідники, виконувалися під музику, хоча мелодії до наших днів не дійшли, і залишається лише здогадуватися, якими вони були. Відомо, що багато які з цих творів писалися за взірцем церковних гімнів, але в той же час вони несуть у собі риси застільних або народних пісень. У піснях вагантів присутні вигуки, звертання, дуже часто вони за формою нагадують прохання, скаргу, іноді побудовані як діалог. Тобто твори вагантів – це приклад живого, усного мовлення, але укладеного у форму і ритм пісні або гімну.
    Привертають увагу також метричні особливості вагантівської поезії, а саме – взаємодія вченої і народної поетичної традиції. Головним із віршових розмірів був для вагантів чотирьохстопний хорей. Як правило, непарні рядки не римувалися. Якщо ж два катрени об’єднувалися спільною думкою, то вони мали „наскрізну” (однакову) риму. Такий розмір був далеким нащадком народного вірша давньоримських пісень, який отримав назву „квадратного”. Проілюструємо це уривком з „Ордену вагантів”:
    В орден ми приймаємо
    Чесних і лукавих, (а)
    Дужих, сили сповнених,
    Немічних, кульгавих, (а)
    Виснажених старістю,
    Молодих і жвавих, (а)
    До Венери жадібних
    І до неї млявих. (а)

    Бачимо приклад „квадратного” римування: всі парні рядки мають однакову риму. Непарні рядки позначаються буквою х (що значить „холостий” рядок, тобто такий, що не римується): хахахахаха.
    Взагалі рима для середньовічної поезії була недавнім відкриттям (вона ввійшла у вживання в Х ст.). Але відродження культу античних класиків повертало багатьох поетів до неримованого вірша. Та це не стало модою для низової поезії, якою була поезія вагантів. У них рима залишилася жити й у XII і в XIII ст. У вагантівських строфах з четверними (”квадратними”) римами поети змагалися у майстерності підбирати по чотири слова на одну риму. Може, саме тому за часів вагантів у поетів з’явилося прислів’я: „У двох віршах чотиривірша поет говорить те, що хоче сказати, третій вірш приходить від його таланту, а четвертий від його бездарності”.
    Про стиль вагантівських віршів можна сказати також те, що в них наявні два шари образних і фразеологічних ремінісценцій (натяків), один – з Біблії, інший – з античних поетів (Овідія, Горація та ін.). Але, на жаль, саме ця асоціативна насиченість вагантівської поезії тяжче всього утримується в перекладах, тим більше, що сучасний читач вже не володіє настільки досконало овідієвськими чи горацієвськими текстами, як середньовічна людина.

    Чи не занадто примітивна тематика віршів вагантів? Якщо говорити про тематику віршів вагантів, то в жодному разі не можна обмежувати її піснями про гуляння, жінок і вино. Це значило б безмірно звузити кругозір творчості вагантівських поетів.
    Детальний аналіз поетичної спадщини вагантів дає змогу стверджувати, що оспівування вина і принад розгульного життя займає в загальній сукупності вагантівської поезії набагато менше місця, ніж можна було б очікувати. Вчені дійшли висновку, що вино, жінки, жебрацтво – все це лише тло поезії вагантів. Несподіванкою на такому тлі можуть здатися вірші з відгуками на політичну сучасність – заклик до хрестового походу, плач про Ричарда Левине Серце, вірші про татарську навалу. Всі вони написані серйозно і чуттєво, без тіні вагантівської насмішкуватості. Бродяче життя віршотворців зробило їх природними розповсюджувачами цієї агітаційної лірики свого часу в усі кінці доступного їм світу. Цікавим (а для нас навіть дивним) явищем можна визнати також те, ваганти однаково натхненно складали як благочестиві гімни для богослужінь, так і богохульні пародії на ці ж гімни для застільних пиятик.
    Відомий перекладач лірики вагантів Лев Гінзбург відзначає: „Звичайно, лірика вагантів аж ніяк не зводилася лише до оспівування шинкарського розгулу і любовних утіх, незважаючи на всю школярську браваду, закладену в багатьох віршах. Ті ж самі поети, що настільки безшабашно закликали відкинути „мотлох курних книжок”, вирватися з пилу бібліотек і відмовитися від навчання в ім’я Венери і Бахуса, були одними з найосвіченіших людей свого часу, які зберегли живий зв’язок як з античністю, так і з новітніми досягненнями філософської думки.
    У своїй творчості ваганти торкалися найсерйозніших моральних, релігійних і політичних проблем, піддаючи зухвалим нападам державу і церкву, всевладдя грошей і попрання людської гідності, догматизм і відсталість. В той же час ваганти виступали і проти знекровленої книжності, з якої вихолощене живе життя. Культ почуття невіддільний у них від культу думки, що піддавала всі явища розумовому контролю, строгій перевірці досвідом... От чому не витримує ніякої критики та точка зору, що зводить вагантів до рівня якихось бурлак, що нібито сповідали і проповідували релігію неуцтва і розпусти”.

    Як наукою вирішується проблема авторства лірики вагантів? Практично вся поезія вагантів дійшла до нас анонімно. У цьому відношенні вона контрастує зі своєю попередницею – трубадурською поезією, в якій вірші міцно закріплені за іменами авторів, і навколо цих імен складаються легенди. Поезія трубадурів аристократична, кожен співак пишається своїм ім’ям і дуже гостро відчуває відстань між собою і своїм сусідом-поетом. Поезія вагантів, навпаки, створювалася переважно бідними людьми, які більше відчували не різницю, а спільність свого походження з такими ж, як самі, бродягами. Тому відновити імена хоча б окремих творців, що задавали тон і вели за собою наслідувачів, – для науки виявилося не так вже й просто.
    На початку XX в. В. Мейєр зумів виділити вірші Примаса Орлеанського, М. Маніціус – вірші Архіпіїта Кельнського, а трохи пізніше К. Штрекер – вірші Вальтера Шатильонского. Так з безіменного буття постали перед нами три великих імені. Але науковцям належить зробити ще значно більше.
    Складність цієї роботи полягає в особливості вагантівської віршованої продукції – їй притаманна певна одноманітність, стандартність, так звана „серійність”. Дослідники довели, що у справжніх середньовічних поетичних збірках вагантів на кожну тему (наприклад, кохання, весни, розгульного життя тощо) існували десятки віршів, які розробляли ті ж сюжети, образи, мотиви, але кожного разу в інших словах, в інших метрах, в інших епітетах і порівняннях. Але це не було ні переробками, ні наслідуванням – так відбувалися серед вагантів творчі змагання.
    Вчені вважають, що „вагантівська поезія” відрізняється від „невагантівської” не стільки соціальним станом авторів, не стільки тематикою і формальними особливостями, скільки середовищем побутування. Вірші вагантів дуже швидко запам’ятовувалися, а тому індивідуальне авторство забувалося і твори ставали загальним надбанням: їх дописували, переробляли, складали на їх зразок нові поетичні рядки і навіть клали на музику.

    Поради вчителеві
    1. Для додаткового читання учні можуть скористатися книгою „Поезія вагантів”. – Львів, 2007. У цьому виданні подано понад 90 творів вагантів мовою оригіналу та в українському перекладі М. Борецького та А. Содомори.
    2. Щоб учні більше зацікавилися лірикою вагантів, варто також згадати російськомовний переклад вірша „Прощание со Швабией”, адже всім добре відома пісня „Из вагантов (Песенка студента)”, композитора Д. Тухманова, яку виконували різні співаки (сам Давид Тухманов, Максим Леонідов та ін.). У класі можна прослухати один із записів цієї пісні:
      Во французской стороне,
      На чужой планете
      Предстоит учиться мне
      В университете...

    Аналіз вірша „Орден вагантів”


    Перед аналізом тексту вірша „Орден вагантів” необхідно попрацювати над тлумаченням незрозумілих слів:
    Клірик – священнослужитель, член кліру – об’єднання духовних осіб.
    Левіт – священик нижчого духовного сану.
    Орден – організація людей, яка має свій статут.
    Пресвітер – обраний старійшина пресвітеріанської церкви.
    Шваби – жителі німецького герцогства Швабія.
    Сакси – група германських пле¬мен, які населяли Північно-Західну Європу і Британію.
    Мейсенці – одне з германських племен, жителі міста Мейсона, що знаходиться у Саксонії.
    Запитання за змістом вірша
    • Чи впевнені ваганти у привабливості свого життя? Чим цікава перша строфа вірша? (Священики традиційно вважалися найбільш правильними, виваженими у своїх вчинках людьми. Тобто автори вірша підкреслюють надзвичайну привабливість свого бродячого життя, адже перед його спокусою не можуть устояти навіть служителі церкви).
    • Що говорять ваганти про свій статут? Якими рисами повинна володіти людина, яка хоче вступити до ордену вагантів? (Вона повинна бути виваженою у своїх вчинках і мати бездоганну поведінку. Вагант вільний від церковної догматики, і його душа відкрита для самостійного спілкування з Богом. Ваганти повинні творити добро і бути милосердними до ближнього, особливо – до вбогих людей).
    • Хто, за словами вагантів, може бути членом їх ордену? (Хоча ваганти найбільше будуть раді своїм друзям-студентам, але вони говорять, що в орден можуть бути прийняті всі верстви населення, незалежно від віку, професії, місця проживання, стану здоров’я, зросту і навіть прихильності чи неприхильності до Венери – тобто любовних утіх).
    • Чого найбільше не сприймають у людині ваганти? („Згиньте, люди скнаристі, скупарі погані!”).
    • Якими ваганти бачать стосунки всередині ордену? (Такими, як у родині).
    • Що забороняється членам ордену? Чи відчувається певна жартівливість у порадах вагантів? (Рано вставати, ходити до заутрені, мати багато одягу).
    • Що пропонують ваганти взамін названим заборонам? (Замість церкви – ситний сніданок із курчатами і вином та гра в азартні ігри, замість чобіт і одягу вельмож – бідна одежина і постоли).
    • Який заклик лунає у передостанній строфі вірша? (Ваганти зичать щастя кожній людині і закликають не впадати у відчай під час біди, адже за лихом неодмінно прийдуть радісні події).
    • У чому оптимістичність останньої строфи „Ордену вагантів”? (Ваганти рекомендують хулити всі гріхи веселою піснею, яка і дозволить викрити всіх нечесних людей).
    • Які синтаксичні фігури найчастіше використовуються у цьому вірші? (Звертання, спонукальні і окличні речення, безсполучникові речення з тире із значенням наслідку, нагромадження однорідних членів).
    • На прикладі однієї зі строф „Ордену вагантів” визначте віршовий розмір цієї поезії. Чи вдалося перекладачеві М. Борецькому зберегти так зване „квадратне римування”?


    Аналіз вірша „Бідний студент”


    Запитання за змістом вірша
    • Від якої особи ведеться розповідь у вірші? (Від першої).
    • Що повідомляє про себе ліричний герой у перших двох строфах? (По-перше, що він – представник духовного стану. Адже відомо, що ваганти були дуже строкатою юрбою, яка складалася не тільки зі школярів і студентів, але й із позбавлених місця священиків. По-друге, що на шлях бродяжництва ліричного героя штовхнуло не прагнення легких розваг, а „капосні злидні”, що не дали змоги довчитися).
    • Як змальовано портрет ліричного героя у третій строфі? (Ліричний герой тремтить від холоду, бо на ньому – продірявлений одяг, що і став причиною хворобливого стану).
    • Як ліричний герой пояснює свою відмову стояти в церкві до кінця відправи? (Бо він – нещасна бездомна людина, прикрита лахміттям, якій залишається тільки благати про співчуття і „крихти подаяння”).
    • Чого просить ліричний герой у міських правителів і святих отців? (Подарувати одяг бідному бродязі).
    • Що, на переконання ліричного героя, буде людині нагородою за милосердя? (Доброчинність стане перепусткою в рай).
    • На які дві частини можна поділити вірш? (У першій частині подається опис бідного бродяги, у другій – прохання про допомогу нещасному жебракові).
    • Назвіть найвдаліші, з вашої точки зору, лексичні засоби, за допомогою яких автором (і перекладачем) створена картина поневірянь студента. (Злидень; для страждань народжений; плентаюсь; злидні капосні; одяг продірявлений; ліричний герой недужий; він тремтить від стужі; на ньому лахміття; він шле благання; називає себе бідним, потім – бідним сіромою; просить крихти подаяння та ін.).


    Аналіз вірша „Безтурботна пісня”


    Запитання за змістом вірша
    • Подивіться уважно на текст вірша. Який розділовий знак найчастіше вживається в кінці рядків? Яке його призначення? (Знак оклику. Його призначення – підкреслити високу емоційність твору, радісний настрій).
    • Чому вірш названий піснею? Що ви помітили у його структурі від пісні? (Твір має явно виражений приспів: „Кинь книжки... Молодість грайлива”). Чи згідні ви з припущенням вчених, що більшість віршів вагантів, швидше за все, виконувалися під музику? Чи відчувається пісенний ритм у куплетах? (Кожен рядок вимовляється ритмічно і є закінченою фразою, тактом).
      Примітка: в україномовному перекладі цього вірша М. Борецьким у першому куплеті не представлені 7-8 рядки; насправді в оригіналі їх повинно бути вісім, як у всіх наступних куплетах.
    • Чи відчуваються максималізм і рішучість у перших рядках вірша? (Так, бо їх зміст підсилюється не тільки окличною структурою речень, але й вигуками „геть”, „годі”).
    • Чим, на думку вагантів, варто займатися в молодості, а чим – на схилі віку? (Веселитися – вчитися. В молодості треба встигнути якнайбільше взяти радості від життя, щоб в старості не шкодувати про втрачене).
    • У чому ваганти вважають себе рівними богам? (В оригіналі вірша згадується Амур, який був одним із найшановніших богів. Тобто ваганти хочуть бути в коханні подібними до цього бога – легко оволодівати дівочими серцями).
    • Виходячи з почутого вами на уроці про вагантів, дайте відповідь, чи дійсно ці люди зовсім не шанували навчання і були вкрай неосвіченими? Чи не здається вам, що цей вірш є відвертою грою в бешкетників, а всі категоричні заперечення явно гіперболізовані? Чи потрібне людині почуття гумору, щоб вірно сприйняти цей вірш?
    • Виразне читання. Виразно прочитайте вірш, передавши необхідний настрій. Спробуйте організувати колективне виразне читання. Для цього розподіліть слова між уявними членами мандруючої студентської громади. Кожен може читати окреме речення, вихваляючи принади розгульного життя і передаючи голосом закличну інтонацію. Поводьте себе вільно, розкуто, можете дозволити собі досить жваві жести. Уявляйте себе частиною веселого натовпу – не стійте відчужено, схвально реагуйте на всі слова своїх друзів.

    все для dle
    Просмотров: 6 712
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.