Меню
Світова література

5 клас
6 клас
7 клас
8 клас

Интегрированный курс

5 класс
6 класс

Виразне читання

Теорія
Практика

Шкільний конферанс

Основи школи юного конферансьє

Школа юного диктора

Основи школи юного диктора

Вивчення лірики

Олександр Твардовський - Лірика
Роберт Льюїс Стівенсон - Лірика
Олександр Пушкін - Лірика
Франческо Петрарка - Лірика
Адам Міцкевич - Лірика
Шандор Петефі - Лірика
Пейзажна лірика Алкмана, Гете, Лермонтова
Публій Овідій Назон - Лірика
Михайло Лермонтов - Лірика
Іван Крилов - Лірика

Методичний практикум

Схема самоаналізу уроку
Поетичне відлуння
Типи аналізу твору
Технологічна модель уроку
Кабінет літератури
Глосарій

Робота з портретом

Портреты А.П. Чехова
Портреты Л.Н. Толстого
Портреты Ф.М. Достоевского
Портреты Н.В. Гоголя
Портреты Ф.И. Тютчева
Портреты А.С. Пушкина
Портреты И.А. Крылова
Портреты Эзопа
Портреты М.Ю. Лермонтова
Работа с портретом писателя на уроках литературы. Предисловие

Презентації

Гаррієт Бічер-Стоу. "Хатина дядька Тома". Презентація
Композиція твору. Презентація
Життя і творчість Шолом–Алейхема. Презентація
Пауль Маар - презентація
Ярослав Гашек
Рюноске Акутаґава. "Павутинка" - презентація
Анна Гавальда - презентація

Популярні статті
    Розповісти друзям
    » » Джордж Байрон - Лірика


    Джордж Байрон - Лірика

    Рейтинг:
    Категорія: Вивчення лірики

    ДЖОРДЖ БАЙРОН

    (1788-1824)
    („Мій дух, як ніч...”, „Прометей”)

    Джордж Байрон - Лірика


    Методичний коментар. Джордж Байрон – надзвичайне явище у світовій літературі. Дар відчувати прекрасне, гостре почуття справедливості, чарівна врода – все це поєдналось в одній людині. Лірика Байрона для його сучасників і нащадків – втілення найхарактерніших ознак романтичної поезії.
    Вивчаючи творчість Байрона, доцільно познайомити школярів із неординарною особистістю поета, який став уособленням романтизму не лише у творчості, але й у житті. Аналіз особливостей байронічної лірики допоможе учням розширити уявлення про лірику як літературний рід, розкриє нові шляхи аналізу поетичного твору, вдосконалить вміння виразно читати. Разом із тим дев’ятикласники повинні чітко визначити характерні ознаки та місце байронічної течії в романтизмі: 1) відверта реакція на вади буржуазного суспільства з його міщанським побутом, утилітарними прагненнями і цінностями; 2) ідеалізація заперечення, мотиви розчарування, меланхолії та депресії, „світова скорбота”; 3) різке протиставлення мрій і життя, ідеалу та дійсності; 4) негативні емоції набувають художньої цінності.
    Перший урок із творчості Байрона „Весь світ мені чужий, і я чужий для світу...” – це розповідь про життєві дороги поета. Його варто провести з використанням власних творів Байрона: „Послання до сестри Августи”, „Експромт у відповідь другові”, „В день мого тридцятишестиліття”, „Станси до річки”, „З Кефалонійського щоденника” та ін. Два наступні уроки присвячуються провідним мотивам і домінуючим настроям творчості поета.
    Представлення біографічних відомостей про життєвий та творчий шлях Байрона можуть зробити самі учні. Вчитель дає кожному доповідачеві орієнтовний план повідомлення про один із періодів байронівського життя, а учень самостійно підбирає необхідний матеріал.

    Загальний огляд життя і творчості


    Джордж Гордон Ноел Байрон – один із найбільших англійських поетів-романтиків.
    Походження. Народився 22 січня 1788 року в Лондоні. Його батьком був збіднілий морський капітан Джон Байрон, перша дружина якого померла, залишивши йому дочку Августу. З матір’ю майбутнього поета – Кетрін Гордон – він одружився швидше для того, щоб уладнати своє матеріальне становище, адже вона походила з досить заможної шотландської родини. Претендуючи на шотландські володіння свого тестя, Джон почав використовувати „Гордон” як другу частину прізвища (Байрон-Гордон), а тому і сина Джорджа при вступі до школи записали під таким же подвійним прізвищем.
    Ще одне слово – Ноел – у довгому імені Байрона з’явилося значно пізніше: після одруження поета його теща леді Ноел заповідала Байрону своє майно (6000 фунтів) за умови, якщо він носитиме її прізвище. А тому в багатьох джерелах повне ім’я поета виглядає як Джордж Гордон Ноел Байрон, хоча одночасно всіма цими іменами і прізвищами Байрон ніколи не підписувався. Для нас більш звичним словосполученням є коротке „Джордж Байрон” або „лорд Байрон”, адже в десятилітньому віці після смерті свого двоюрідного діда Байрон успадкував титул англійського лорда.
    Дитинство. Джордж Байрон з’явився на світ із хворою стопою, через що в нього з раннього дитинства розвилася хвороблива вразливість. Мати Байрона покинула чоловіка, авантюриста і марнотрата, і, забравши маленького сина, виїхала до себе на батьківщину – у Шотландію. Там, у невеликому містечку Абердин, хлопчика виховували у скромному достатку і простоті сільських звичаїв. Вже з дитинства Байрон пробував писати вірші. Батько поета помер у 1791 році, устигнувши розтратити велику частину статку дружини.
    Успадкувавши у 1798 році від діда родовий маєток під Ноттингемом, Байрон поселився там разом із матір’ю. Напівзруйнований замок – Ньюстедське абатство, його тінистий парк згодом не раз буде згаданий у поезії Байрона. Спочатку хлопчик займався з домашніми учителями, потім (у 1879 році) його віддали у приватну школу доктора Глені в Далвичі. Навчався там не дуже охоче, але перечитав усю багату бібліотеку доктора і встиг за два роки підлікувати свою хвору ногу.
    Далі, з 1801 року, Байрон навчається у престижній школі Херроу (Гарроу) – на північному заході Лондона. Тут майбутній поет вивчає латинську і грецьку мови, знайомиться з історією античного світу. Та найбільшою його пристрастю стають книги: він з величезною цікавістю прочитав усіх англійських класиків, захопився ідеями французьких мислителів XVIII століття, а тому вийшов зі школи з великими знаннями.
    У шкільні роки сформувалися багато рис характеру Байрона, які він зберіг на все життя: серйозність, здатність глибоко задумуватися над подіями навколишнього життя і разом із тим поривчастість, неприборканість бажань, загострене самолюбство і високе почуття честі. Кілька разів майбутній поет переживав нерозділене кохання. У Херроу Байрон зміцнів і фізично: із захопленням займався веслуванням, верховою їздою, стрільбою і плаванням. (Його слава спортсмена, відмінного наїзника і чудового плавця затвердилася пізніше, в університеті, і особливо після того, як у 1810 році, під час першої подорожі, він переплив Дарданелльську протоку. Італійці, друзі Байрона, прозвали його “англієць-риба”).
    Юність і початок творчості. У 1805 році, закінчивши школу в Херроу, Байрон вступив до Кембріджського університету. Тут він познайомився з Д.К. Хобхаусом (1786-1869), який до кінця життя залишиться його найближчим другом. У роки студентства з’явилася перша збірка ліричних віршів Байрона – „Години дозвілля” (1807), в якій він зібрав свої юнацькі твори. Поряд з наслідувальними в збірнику були і багатообіцяючі вірші. Офіційна преса недоброзичливо зустріла першу книгу Байрона. У 1808 році „Единбурзький оглядач” висміяв досить самовпевнену авторську передмову до книги. Але юний поет прийняв виклик і відповів своїм супротивникам в’їдливими рядками в сатирі „Англійські барди і шотландські оглядачі”. Він розкритикував сучасну англійську літературу, яка відстоювала лише інтереси правлячої верхівки і була ворожою передовим ідеям. Своєю сатирою Байрон завдав нищівного удару визнаним співакам буржуазно-аристократичної Англії, і цей удар офіційні кола не могли йому простити.
    Перша подорож. У Лондоні Байрон наробив боргів на кілька тисяч фунтів. Рятуючись від позикодавців, а також, імовірно, у пошуках нових вражень він 2 липня 1809 року відправився з Хобхаусом у тривалу подорож. Друзі доплили до Лісабона, верхи перетнули південно-західну Іспанію, з Гибралтару морем добралися до острова Мальта, проїхали по Албанії і попрямували в Афіни. Навесні 1809 року по шляху в Константинополь Байрон переплив Дарданелли, чим не раз згодом похвалявся. Наступну зиму він знову провів в Афінах.
    Багаті враження, отримані під час подорожі, Байрон записував у поетичний щоденник, що став основою для майбутньої поеми – „Паломництво Чайльд Гарольда”.
    „Паломництво Чайльд Гарольда”. Слава. В Англію Байрон повернувся в липні 1811 року. На батьківщині він почав брати активну участь у політичному житті своєї країни – виступив у палаті лордів із двома промовами, у яких засуджував антинародну політику правлячої верхівки торійської партії.
    На початку 1812 року виходять перші дві пісні розпочатої Байроном на Сході поеми „Паломництво Чайльд Гарольда”, що оповідали про сумного мандрівника, якому судилося пізнати розчарування в солодких надіях і честолюбних сподіваннях юності й у самій подорожі. Поема, написана спенсеровою (9-рядковою) строфою, мала шалений успіх. 14 тисяч її екземплярів розійшлися за один день, що поставило автора в ряд перших літературних знаменитостей. Чому „Чайльд Гарольд” мав такий успіх, Байрон сам не знав і лише говорив: „Одного ранку я прокинувся і побачив себе знаменитим”. Поемою захопилася не тільки Англія, але і вся Європа. На жаль, мати поета не дожила до цього славетного моменту в житті сина – вона померла в серпні 1811 року.
    Поеми „східного” циклу. У 1813-1814 роках Байрон створює цикл „східних поем”: „Гяур”, „Абідоська наречена”, „Корсар” та „Лара”. Головна проблема, що її торкнувся Байрон, – зіткнення виняткової особистості з суспільством. Його романтичний герой одержимий сильними почуттями, але для нього стають згубними егоїстичні наміри. Всі твори сповнені драматизму, в них розкриваються фатальні пристрасті, їх розв’язки катастрофічні. Східний колорит знайшов своє відображення у мальовничих картинах природи та особистих враженнях поета від подорожі, що увійшли в численні ліричні відступи. Дещо пізніше „східний” цикл був доповнений поемами „Облога Коринфа” і „Паризина” (обидві написані в 1816 році).
    Навесні 1815 року відбулося знайомство Байрона з В. Скоттом, творчістю якого він давно захоплювався.
    У 1814-1815 роках Байрон створює цикл віршів за мотивами Біблії – „Єврейські мелодії”, що був покладений на музику композиторами І. Натаном та І. Бремом.
    Одруження і скандальне розлучення. Наприкінці 1813 року Байрон освідчується Анабеллі Мілбенк – дочці багатого баронета і племінниці знаменитої леді Мельбурн і невдовзі одружується з нею. У грудні 1815 року в подружжя народжується дочка Ада. А вже через місяць дружина залишає Байрона і переїжджає в помістя свого батька, вирішивши більше не повертатись до чоловіка. Справжні причини розлучення достеменно невідомі, хоча Байрон говорив, що вони абсолютно банальні. Але світське товариство не хотіло пояснювати розрив тією простою причиною, що люди не зійшлися характерами. Розлучення Байрона обростало фантастичними домислами, найпоширенішими з яких було непомірне марнотратство поета та нібито його закоханість у свою зведену сестру Августу, якій він присвятив кілька своїх віршів. Скориставшись плітками, правлячі кола Англії звинуватили поета в аморальності і влаштували йому ганебний бойкот, що з часом набув нестерпного характеру. Отримавши офіційні документи на розлучення, Байрон продав своє помістя і у квітні 1816 року залишив Англію.
    Проживання у Швейцарії та Італії. На літо Байрон зняв віллу у Швейцарії, поблизу Женевського озера. Тут він зустрівся з іншим генієм англійської поезії – Персі Біши Шеллі, який там досить часто гостював. У цей період своєї творчості Байрон завершив третю пісню „Чайльд Гарольда”, що розвивала вже знайомі мотиви – марність прагнень, скороминущість любові, даремні пошуки досконалості. Драматизм епохи поет відобразив у поемі „Шильйонський в’язень”, героєм якої є швейцарський республіканець Бонівар зі своїм непоборним прагненням до волі.
    У Швейцарії Байрон розпочав філософсько-символічну поему „Манфред” – про сильну, але егоцентричну особистість, яку можна вважати романтичним аналогом гетевського Фауста. На творі лежить незгладимий відбиток світової скорботи. „Манфреда” називають апофеозом байронівського песимізму. У поемі створений образ, який прославився в літературі під назвою „байронічного героя”.
    У 1817 році Байрон разом зі своїм другом Хобхаусом вирушають в Італію, де поет проживе до 1820 року. У цей період його талант досягне максимального злету. Байрон закінчує „Манфреда”, під враженням від подорожі з Венеції до Рима створює четверту пісню „Чайльд Гарольда” і починає роботу над поемою „Дон Жуан”.
    У квітні 1819 року відбулося знайомство Байрона з графинею Терезою Гвіччіолі, брат і батько якої були членами таємного політичного товариства карбонаріїв. Байрон починає спілкуватися з секретними організаціями цього товариства, які в той час готувалися до збройної боротьби за свободу Італії, що страждала під навалою австрійських окупантів. Будинок Байрона в місті Равенні став таємним складом зброї і підпільним штабом змовників. Поет систематично передавав карбонаріям чималі суми грошей, зароблені ним літературною працею, і в той же час сам отримував творче натхнення від їх волелюбних ідей. Після поразок революційних виступів карбонаріїв почалися репресії з боку австрійської окупаційної влади, і Байрон був змушений залишити Равенну.
    У 1821 році Байрон переїжджає спочатку до Пізи, а потім до Генуї. Тут він продовжує плідно працювати. Найбільшим його досягненням стає сатира „Видіння суду”, в якій поет різко засудив реакційну політику Англії, а також її продажну літературу.
    Навесні 1823 року Байрон повертається до роботи над „Дон Жуаном” і дописує 16 пісню. Автор виношував задум довести свій крутійський роман у віршах до 50 пісень, але до кінця життя лише розпочав 17 пісню. Епічна поема „Дон Жуан” – найоб’ємніший і найвизначніший твір Байрона. Якщо мрійник Чайльд Гарольд був зображений поетом на фоні героїчних подій, то Дон Жуан – звичайна людина, змальована в обставинах особистого життя. Поема дуже багатопланова, вона містить і сатиричні висміювання, і гнівні інвективи, і ліричні відступи, і глибокі філософські роздуми.
    Поїздка до Греції і смерть поета. Прагнучи відновлення активної суспільної діяльності, Байрон приймає пропозицію лондонського Грецького комітету допомогти Греції у війні за незалежність проти турецької навали. У липні 1823 року він вирушає з Генуї. Але підготовка повстання йшла дуже повільно. Близько чотирьох місяців Байрон прожив на острові Кефалонія, чекаючи інструкцій від Комітету. Потім він наказав продати все своє майно в Англії і віддав гроші на супроводження грецького флоту в фортеці Місолонгі. Там, у Місолонгі, Байрон досить серйозно застудився, але не полишав справ, пов’язаних зі звільненням Греції. 22 січня 1824 року, у день свого народження, він сказав своїм однодумцям: „Ви дорікаєте мені, що я не пишу віршів, а я ось тільки-но написав вірш”. І Байрон прочитав: „Сьогодні мені виповнилося 36 років...”
    Сповнений думок про своє життя, поет виїхав прогулятися на самоті. Під час його прогулянки почався дуже сильний дощ. Промоклий до останньої нитки, Байрон остаточно зліг у ліжко і прохворів кілька місяців. Останніми його словами були уривчасті фрази: „Сестро моя! Дитя моє!.. Бідна Греціє!.. Я віддав їй час, статок, здоров’я. Тепер віддаю їй і життя!” 19 квітня 1824 року поет помер.
    Серце Байрона було поховано у Греції, а його тіло перевезено на батьківщину і поховано поблизу улюбленого ним Ньюстедського абатства в родинному склепі Байронів.
    Греція вшанувала пам’ять Байрона національною жалобою. Всі передові люди в Англії і в усьому світі відгукнулись на цю тяжку втрату.

    Характерні ознаки творчості Байрона.


    Творчість Байрона за характером написаних ним у різні роки творів можна умовно розділити на два періоди: 1807-1816 рр. і 1817-1824 рр. У перший період Байрон ще знаходиться під впливом англійської класицистичної поезії. У другий період він виступає як повністю оригінальний поет-романтик, хоча і зберігає у всіх своїх творах певні ознаки класицизму: тобто зображення складних, часом незрозумілих почуттів особистості поєднується у його творах із класицистичною строгістю і ясністю.
    Байрон відстоював своє переконання, що літератор має бути „ближче до життя”, що він повинен подолати антигромадські, релігійно-містичні настрої, які, за його словами, лише приховують „голий егоїзм і сваволю”. Поет закликав творчо використовувати народну поезію, говорити мовою, зрозумілою простим людям.
    Творчість Байрона породила явище „байронізму”, що поширилося в першій третині ХІХ століття, захопивши ціле покоління європейської молоді. В різних національних літературах знайшли свій вияв мотиви самотності, блукань, розчарованості життям, світової скорботи. „Байронічний герой” – це буремна особистість, яка повстає проти всіх правил, що обмежують свободу людини, але шукає самоствердження в індивідуалізмі.
    Художнім відкриттям Байрона стало те, що глибокий ліризм його творів поєднався з високим громадським почуттям, емоційним запалом, пристрасним авторським ставленням до життя і високим драматизмом у зображенні прагнення людини до свободи. А тому ідеям Байрона завдячує також посилена увага поезії до боротьби за соціальну справедливість та до національно-визвольної тематики: поезія декабристів (Рилєєв, Бестужев, Кюхельбекер), творчість польських романтиків (Міцкевича, Словацького, Красинського), італійських поетів першої половини ХІХ ст. (Монті, Фосколо, Нікколіні).
    Як бачимо, особа Байрона була сповнена нездоланних протиріч. У його свідомості і творчості поєднуються антагоністичні начала: прагнення до боротьби за звільнення народів і глибокі індивідуалістичні настрої, пройняті почуттям „світової скорботи”. Підтвердженням цьому є два вірші, запропоновані програмою для вивчення у 9 класі, – „Прометей” та „Мій дух, як ніч”.

    Робота з текстами віршів


    „Мій дух, як ніч...” (пер. В. Самойленка)
    Вірш „Мій дух, як ніч...” увійшов до циклу Байрона „Єврейські мелодії”. Це один з найпесимістичніших творів поета. Його основний настрій дуже доречно сформулював російський критик В.Г. Бєлінський, який писав: „Єврейські мелодії” відображують внутрішній світ душі поета. Це біль серця, тяжкі зітхання грудей, це намогильні надписи на пам’ятниках загиблих радощів”.

    Етапи роботи:
    1. Виразне читання вірша вчителем.
    2. Коментарі до змісту: Ліричний герой просить арф’яра заграти найжалібнішу мелодію. Він навіть не впевнений, чи не закам’яніла назавжди його стражденна душа і чи ще здатна вона розчулитись. Ліричний герой сподівається, що жалібна музика викличе в нього сльози. Може, хоч від плачу на душі стане легше. А інакше – серце от-от розірветься.
    3. Запитання:
      • Як ви розумієте порівняння „мій дух, як ніч” (Поет говорить про біль, тугу, смуток у нього на душі, які стали такими нестерпними, що уподібнилися чорноті ночі).
      • Про що поет благає арф’яра? (Щоб він спробував жалібною мелодією розбудити хоч якусь надію у його змученій і зневіреній душі, у переповненому стражданням серці).
      • Яким чином ліричний герой хоче переконатися в тому, що він ще здатний жити і відчувати? (Якщо він зможе заплакати).
      • Як порятують ліричного героя сльози? (Вони повинні хоч трохи полегшити його страждання).
      • Чи можна ототожнювати ліричного героя цієї поезії з її автором? (Багато в чому вони близькі. Але у своєму вірші Байрон відобразив настрої значної частини сучасної йому молоді, почуття розгубленості, самотності і песимізму).
      • Пригадайте, що таке елегія. Чи можна саме так визначити жанрову особливість вірша „Мій дух, як ніч...”?
      • Знайдіть у вірші дієслова в наказовому способі. Яку роль вони відіграють? Які ще лексичні засоби створюють песимістичний настрій поезії?
      • Визначте віршовий розмір вірша (4-стопний ямб) та спосіб римування (перехресне). Попрацюйте над виразним читанням твору: розставте в тексті паузи, підкресліть слова, на які падає наголос, позначте основні емоційні ходи.

    „Прометей” (пер. Д. Паламарчука)
    Методичний коментар. За бажанням вчителя одному з учнів можна дати випереджувальне завдання: підготувати коротку розповідь про Прометея за матеріалами міфів Давньої Греції. Ця інформація вже частково відома учням із попередніх років навчання. Але варто „освіжити” її в пам’яті. Це допоможе глибше зрозуміти героїчний пафос байронівського вірша.
    Матеріали для учня. Прометей – один із титанів (другого покоління) у грецькій міфології, захисник людей від свавілля богів. Значення імені – той, що вміє передбачати, віщун, мудрець. За грецькою міфологією Прометей – син титана Іапета й океаніди Климени. За версією Есхіла (трагедія „Прометей прикутий”) – син богині правосуддя Феміди. З міфів ми дізнаємося про те, що Прометей створив людей: він виліпив їх із глини, а Афіна вдихнула в них життя. Саме тому він був таким прихильним до роду людей і намагався всіляко їм допомагати.
    Всупереч волі Зевса Прометей викрав з Олімпу божественний вогонь. Титан піднявся на небо за допомогою Афіни і підніс смолоскип до Сонця. Вогонь сховав у порожнистому стеблі очерету і, передавши людям, навчив його зберігати.
    У „Легендах і міфах стародавньої Греції” М.А. Куна про інші добрі справи Прометея читаємо: „Він навчив людей мистецтв, дав їм знання, навчив їх лічби, читання й письма. Він ознайомив їх з металами, навчив, як у надрах землі видобувати їх і обробляти. Прометей приборкав для смертних дикого бика і наклав на нього ярмо, щоб могли користуватися люди силою биків, обробляючи свої поля. Прометей впріг коня в колісницю і зробив його слухняним людині. Мудрий титан збудував перший корабель, оснастив його і розгорнув над ним льняний парус, щоб швидко ніс людину корабель по безкрайому морю. Раніше люди не знали ліків, не вміли лікувати хвороб, безпорадні були проти них люди, але Прометей відкрив їм силу ліків, і ними смирили вони хвороби. Він навчив їх всього того, що полегшує горе і робить життя щасливішим і радіснішим. Цим і прогнівив він Зевса, за це й покарав його Громовержець”.
    Зевс наказав Гефесту (за іншою версією – Гермесу) прикувати Прометея до Кавказького хребта. Він навіть не зважив на те, що Прометей доводився йому двоюрідним братом і колись дуже допоміг йому – став на бік Зевса під час його боротьби за владу з Кроносом.
    Прометей був приречений на безкінечні муки: орел, який щодня прилітав до нього, клював йому печінку, а вона знову відростала, щоб продовжити страждання титана. Ці тортури, за різними джерелами, продовжувалися від кількох століть до 30 тисяч років, аж доки Геракл не вбив стрілою орла і не звільнив Прометея.
    Геракл умовив Зевса помилувати Прометея в обмін на таємницю, незнання якої було загрозою для Громовержця. Прометею було відомо, що син, який народиться у морської німфи Фетіди, до котрої одночасно залицялися Зевс і Посейдон, стане сильнішим за свого батька і відбере в нього владу. Віддавши Фетіду заміж за смертного царя, боги таким чином уберегли себе від небезпеки, адже народжений Фетідою Ахілл хоч і став великим воїном, все ж таки був смертним.
    Образ Прометея в літературі та мистецтві. Образ Прометея набув символічних рис. Покараний за любов до людей, Прометей кинув сміливий виклик Зевсу і був готовий, незважаючи на страждання, відстоювати свою правоту. Образ Прометея втілений у трагедіях Есхіла „Прометей прикутий” та „Прометей-вогненосець”, в сатирівській драмі „Прометей-вогнепалець”, у п’єсі невідомого античного автора „Прометей”, комедії Аристофана „Птахи”, трагедії Акція „Прометей”, комедії Антифана „Створення людини (Антропогонія”), згадується у трагедії Софокла „Колхидянки”.
    Гуманістичні риси образу бунтівника-мученика Прометея отримали розвиток у поезії (Дж. Байрон, П. Б. Шеллі, Т. Шевченко, М. П. Огарьов, Джон Апдайк, Готьє), а також у музиці (Ф. Ліст, О.М. Скрябін та ін.) й образотворчому мистецтві (Тиціан, Ф. Г. Гордєєв та ін.). У творах Кальдерона, Гете, Бетховена знайшла відображення пізньоантична версія міфу про Прометея – творця перших людей.

    Аналіз вірша. Перед аналізом вірша варто звернути увагу школярів на два тлумачення слова „титан”, адже вони обидва присутні у змісті вірша:
    1. За давньогрецькою міфологією, титан – божество, один із синів, народжених від Урана і Геї. (Саме це значення є первинним у вірші Байрона).
    2. У сучасному вжитку, титан – людина, яка відзначається неабиякою силою розуму, таланту, величчю своєї діяльності. (Не можна заперечувати, що байронівський образ Прометея сприймається і в цьому, більш широкому, узагальнюючому розумінні).
    Легендарний образ Прометея дуже захоплював Байрона, адже самому поетові були властиві почуття громадянської доблесті, мужності і безстрашшя. Такими рисами були наділені й герої його революційно-романтичної поезії. Байрон підкреслював тісний зв’язок своєї творчості з улюбленим героєм: „Прометей завжди так хвилював мої думки, що мені легко уявити собі його вплив на все, що я написав”.
    Крім вірша „Прометей” (1816) прометеївський дух боротьби відчутний також у байронівській „Монодії на смерть Шеридана” (1816) та „Пісні для луддитів” (1816). Образ короля Лудда, що його Байрон запозичив з робітничого фольклору Англії, – це своєрідний Робін Гуд, захисник простих людей.

    Запитання для роботи з текстом вірша.
    1. Як автор змальовує страждання Прометея? Чи виникає у вас асоціація з образом Христа? (Прометей, як і Христос, приймає муки за людей.. Він прикутий, приречений на нестерпні страждання, але не скорений. У нього, як і у Христа, „німе страждання”, „нестерпний біль роздертих ран”, і він приймає „муки без вагань”).
    2. Доведіть цитатами з тексту вірша, що Прометей має величезну силу духу, мужність і витримку („Ти стогін ... душив у грудях”, „не виказав таємних мук”).
    3. Яку характеристику автор дає богам? („Гнівні боги”, вони „погордно зневажають” людей, „небо мстиве, невблаганне”, Громовержець Зевс – „тиран глухий”).
    4. Який зміст вклав автор у слова „доля зла”? Чому він говорить, що Прометей безсмертний „на втіху” долі? (Прометей не може померти, бо він один із богів. А тому його страждання безкінечні: коршак клює його печінку, а вона знову відростає, щоб продовжити муки титана. Це автор називає „найважчою з кар”).
    5. Яку таємницю не хотів розкрити Зевсові Прометей? (Від кого йому небезпечно мати сина. Детальну відповідь див. вище).
    6. За який „гріх” Громовержець карає Прометея? (За його доброту, гуманізм, любов до людей).
    7. Знайдіть рядки, в яких йдеться про те, що Небо не здатне покорити Прометея („Твій гордий дух і непокора... і т.д.).
    8. Чому автор називає Прометея „символом віри і тепла”? (Він вчить нас вірити у правоту добра і любові до людей).
    9. Чи згідні ви з висловом „дух бунтарства ... найважчі розбиває пута”?
    10. Як ви вважаєте, чи можна долю Прометея назвати перемогою? У чому героїка цього образу? (За словами дослідників творчості Байрона Г.В. Анікіна та Н.П. Михальської, героїка образу Прометея у тому, що він „здатний перетворити на перемогу навіть власну смерть”).
    11. Впишіть до кожної з колонок таблиці по кілька цитат із вірша Байрона „Прометей”.

    Прометей – мученикПрометей мужнійПрометей гордийПрометей нескорений
        
    все для dle
    Просмотров: 9 161
    Комментариев: 0
    Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
     
    Другие новости по теме:


    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.